Шептицький та ОУН: погляд НКВС
Що це був за зв'язок? А ось: за п'ять років перед тим, а саме 20 серпня 1935 р. Іноземний відділ Головного управління державної безпеки НКВС СРСР (тобто зовнішня розвідка) інформував: «Шептицький шукав контактів із активними діячами націоналістів групи Коновальця. Невідомо, з відома поляків, чи всупереч їм, Шептицький, за заслуговуючими довіри оперативними даними, надавав Коновальцеві матеріальну допомогу. Вельми можливо, що Щептицький робив це з відома поляків, щоби в майбутньому здійснити на Коновальця вигідний для них вплив».[29]
Іншими словами, митрополит Андрей докладав всіх зусиль для припинення терору, для полагодження стосунків між національними та релігійними громадами Польщі. За це готовий був платити.
Звідки гроші?
Андрей Шептицький і гроші
Усе просто. Митрополит був дуже заможною людиною. Всі гроші, до останнього злотого, витрачав, як би сказали сьогодні, на українську справу. Зокрема, йому належали 20 тис. га карпатських лісів. Він здавав їх в оренду німецькій фірмі Глезінгер, яка експортувала деревину до Великої Британії та Німеччини. Річний дохід – понад 500 тис. злотих. З цих сум «відпускав великі суми українцям на різні заходи, як ото: українські музеї, сирітські будинки, госпіталі, а також надавав матеріальну підтримку артистам, митцям, малозабезпеченій молоді». Крім того, зауважує його сучасник, він мав доходи з маєтків митрополії.[30] Тепер увага: управителем майна митрополита і, отже, розпорядником набутків був не хто інший, як Андрій Мельник – довірена особа Шептицького.
Паралельно із діяльністю господарською, Андрій Мельник займався й іншими справами. Наприклад, в організованій ним у червні 1933 р. акції «Українська молодь – Христові» взяло участь понад 50 тис. осіб![31] Оцінюючи цю цифру, не слід забувати, що все українське населення Галичини (за переписом 1931 р.) – це 4,35 млн осіб[32] усіх статей і вікових груп. ОУН і мріяти не могла про такі впливи, про таку кількість активних членів і симпатиків…
Андрій Шептицький та радянська окупація
Сьогодні в нашому розпорядженні є майже чотири десятки документів НКВС про етнарха українців Галичини та його церкву. Найбільше сьогодні нас цікавлять ті з них, які безпосередньо торкаються теми цієї розвідки. Вони охоплюють період від 14 листопада 1939 р. по 13 березня 1941 p., а наступні стосуються часів після 3 березня 1942 р.
Порівняймо.
У вересні 1939 р. радянських окупантів українство Східної Галичини зустріло із захватом. Церква, як це випливає із пастирського листа митрополита Андрея деканам Львівської єпархії (жовтень 1939 p.), поставилася до нових господарів краю цілком лояльно: «Обернулася мапа історії, – писав настоятель УГКЦ, – настала нова епоха. Зустрічаємо