Проект «Україна». 30 червня 1941 року, авантюра Ярослава Стецька. Данило Яневський

з 1920 р. У 1928–1945 pp. – гауляйтер Східної Пруссії. В травні 1941 р. – листопаді 1944 р. – рейхскомісар дистрикту «Україна» з осідком у Рівному. В 1945–1949 pp. переховувався в британській зоні окупації Німеччини. Після викриття був переданий СРСР. За нез'ясованих обставин, за особистою вказівкою Сталіна, був переданий до Польщі, де був засуджений «за злочини, здійснені на території Східної Пруссії», яка на той час була приєднана до СРСР. На суді оголосив про симпатії до СРСР, про свої дії, спрямовані на недопущення створення незалежної України. 1959 р. засуджений до страти. Вирок не виконувався з огляду нібито через слабке здоров'я. Утримувався у в'язниці м. Барчево (Ольштинський повіт Вармінсько-Мазурського воєводства) у гуманних умовах, користувався телевізором, отримував газети і журнали тощо. Уряд СРСР ніколи не домагався його видачі для суду за злочини на території УРСР. На думку деяких дослідників, співпрацював з НКВС, запровадженням терористичних заходів проти місцевого населення провокував його на збройний опір німецьким окупантам.[43]

      Тюрма, в якій утримувався Е. Кох. Сучасний вигляд

      У цій історії є ще один важливий нюанс.

      Українська Самостійна Соборна Держава: візія вермахту

      Історія ця вкрай заплутана, реальних документів – катма. Якщо такі й існують, то зберігаються у федеральному архіві в м. Кобленці і українським дослідникам у повному обсязі невідомі. Відомо натомість, що вермахт ніяких політичних цілей як таких не мав, мати не міг і всіляко від будь-яких спроб втягнути його в політичні розборки відмежовувався. Тим більше це стосується і «східної» політики державного керівництва взагалі, і «українського» її напрямку зокрема. Свій інтерес у цьому мав тільки абвер – військова розвідка. Але, як розуміємо, інтерес цей був вузькопрофільний і мав цілком утилітарний характер.[44]

      Спробуємо кинути світло за допомогою інших джерел. Відкриємо, для прикладу, мемуари одного з лідерів ОУН З. Книша. Відкривши, натрапимо на такі судження: «Німецькі військові чинники радніше говорили з бандерівцями, як з нашою Організацією (тобто з ОУН. – Д. Я.). Причина та, що наш Провід висунув політичні передумови, від яких здійснення або бодай декларативного проголошення узалежнював яку-небудь співпрацю на Сході…Голова ПУН не відступав від тієї передумови і стояв при ній так само твердо…як і перед німецько-польською війною».

      Мало хто дає собі звіт у тому, що для проведення військової операції проти СРСР (так само, як і проти інших країн) вермахт потребував крім польових частин, аеродромів, залізниць, колісного та гужового транспорту ще й для проведення спецоперацій у радянському запіллі тисяч перекладачів – від ОКВ – «аж до бойових одиниць на фронті». До слова, одним з таких був видатний український поет Юрій Клен, насправді – Освальд Бурґгардт, який служив при штабі 17-ї польової армії.

      По допомогу звернулися до ПУН. Результат звернення такий: «не було мови, щоб ПУН міг згодитися на таку пропозицію. Що вона давала українській справі? Яка з того користь для ОУН? –