– Так, сер. З тридцять п’ятого по тридцять сьомий.
– Лишилися там друзі?
– Друзі… ні. У нас була маленька дитина, і дружина чекала на другу. Нам своїх турбот вистачало.
– Щодо німецького посольства в Лондоні – знаєте когось зі штату?
– Власне – ні.
– Тоді я не розумію. Звідки німці можуть знати, що ви працюєте на Даунінґ-стріт № 10?
Леґат стенув плечима:
– Може, від дружини? Її інколи згадують у світській хроніці. І моє ім’я миготить.
Г’ю зніяковів і зашарівся, бо пригадав, як якогось тижня «Дейлі експрес» написала про вечірку у леді Коулфакс, де згадала про нього як «про одну з найбільш обдарованих молодих зірок Форин-офісу серед помічників ПМ».
– Світська хроніка? – Постійний заступник міністра повторив назву рубрики з неприязню, ніби мав справу з чимось бридким, до чого варто не торкатися. – Що за непотріб?
Леґат не міг зрозуміти, жартує той чи ні. Але перш ніж устиг відповісти, пролунав стукіт у двері.
– Увійдіть!
Міс Мачент принесла теку:
– Щойно доправили телеграму з Берліна.
– Нарешті! – Кедоґен трохи не вирвав теку в неї з рук. – Я на неї увесь вечір чекаю.
Знову він поклав документ на стіл і схилив над ним велику голову, читаючи з такою напругою, що здавалося, ось-ось впаде на сторінку. Він бубонів:
– Сволота… сволота… сволота!
З самого початку кризи заступник міністра не йшов з роботи раніше півночі. Леґат дивувався, як той витримує таке напруження. Нарешті Кедоґен підвів погляд:
– Останні новини від Гітлера. ПМ має побачити це негайно. Ви повертаєтеся до себе?
– Так, сер.
Кедоґен поклав телеграму назад у теку й дав Г’ю.
– Що стосується іншої справи, я залучу відповідних фахівців і подивлюся, що вони скажуть. Упевнений, завтра вони схочуть поспілкуватися з вами. Обдумайте все як слід. Спробуйте зрозуміти, хто за цим стоїть.
– Так, сер.
Кедоґен потягнувся за іншою текою.
Згідно з протоколами кабінету, телеграма № 545 з Берліна (лист прем’єр-міністрові від рейхсканцлера) була передана Чемберлену відразу після 22:00. Усі місця навколо столу в залі засідань були зайняті: двадцять міністрів, не беручи до уваги Гореса Вілсона, який як особливий радник доповідав про зустріч з Гітлером, а також секретаря Кабінету міністрів Едварда Бриджеса, педантичного очкарика, батько якого був поетом-лауреатом. Більшість палила. Одне з великих підйомних вікон у садок підняли, щоб зала трохи провітрювалася від чаду сигар, люльок і сигарет. Теплий нічний легіт час від часу ворушив папери, розкидані на столі й на килимі.
Коли Леґат увійшов, виступав лорд Галіфакс. Г’ю потихеньку наблизився до прем’єр-міністра й поклав перед ним телеграму. Чемберлен, який слухав міністра закордонних справ, подивився і кивнув Леґату та легким порухом голови звелів йти і сісти серед інших службовців