Марго та сексот. Раїса Плотникова

Утік. Ви ж, бачите, яка вона розфуфирена? Спробуй такій догодити. Злякався, мабуть.

      – От тобі й порядний! – сказала молода симпатична чи то дівчина, чи то жіночка, яка пританцьовувала, намагаючись зігрітися, бо, взута у літні босоніжки, аж посиніла від холоду. – Порядні вагітних жінок на вокзалах не кидають.

      – А вона що – порядна, по-твоєму? Та ви всі зараз такі. Аби на шию офіцерам вішатися. Мода чи пошесть тепер така у місті – за офіцера вискочити заміж. А де ж тих офіцерів набрати на всіх наших бідарок? Хоч тут і військова частина, а на всіх дівок армійців не вистачить.

      – Та так уже й усі! – обурено гаркнула дівчина й відвернулася від тітки.

      – А то можна подумати… Та вам тільки й подавай зірочки на погонах і грошей повні кишені. Допіру й бігаєте в парк на танцмайданчик, щоб там підчепити собі лейтенантика безвусого. На солдатів, бач, і не дивитесь…

      – А коли й так, то вам яке діло?

      – І не соромно тобі таке старшій людині говорити? Та я ж війну пережила і ніколи нікому «брешеш» не сказала. Ах ти ж, безстиднице! Та хто ж тебе таку на світ пустив? Мабуть, така сама шльондра, як оця, що керосин без черги брала, вихиляючи своїм задом перед мужиками.