Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка. Стефан Цвейг

знову й знову вчені; тисячу, дві тисячі років стояв допитливий розум людини перед однією з тих життєвих загадок, якими природа час від часу порушує правильний розпорядок речей, ніби бажаючи за допомогою такого незбагненного відхилення від своїх зазвичай твердих законів закликати людство до благоговіння перед ірраціональним.

      І ось раптом дуже недоречно й небажано один з учнів цього диявольського Месмера, і навіть не лікар, а простий магнетизер-любитель встановлює за допомогою неспростовних дослідів, що ці явища сутінкового стану не поодинокий промах у творчому плані природи, не випадковий відступ у ряді нормальних людських типів, типу дитини з телячою головою чи сіамських близнюків, але органічне групове явище і – що ще важливіше й неприємніше! – що такий сомнамбулічний стан розчинення волі й несвідомої поведінки можна викликати штучно майже у всіх людей в магнетичному (ми говоримо: гіпнотичному) сні. Граф Пюісегюр, знатна, багата й по моді досить філантропічно налаштована людина, уже давно й з усією пристрастю перейшов на бік Месмера. Із дилетантської гуманності й завдяки філософській зацікавленості він безоплатно практикує у своєму маєтку в Бюзансе магнетичне лікування за вказівкою свого патрона. Його хворі зовсім не істеричні маркізи й аристократи-занепадники, а кавалерійські солдати, селянські хлопці, грубий, здоровий, не неврастенічний (і тому подвійно важливий) матеріал для дослідів. Якось знову до нього звертається ціла група тих, хто шукає допомоги, і граф-філантроп, вірний вказівкам Месмера, намагається викликати у своїх хворих по можливості бурхливі кризи. Але раптом він дивується, більше того лякається. Молодий пастух на ім’я Віктор, замість того щоб відповісти на магнетичні паси очікуваними від нього посмикуваннями, конвульсіями й судомами, просто проявляє втому й мирно засинає від погладжувань графа. Через те, що така поведінка суперечить правилу, згідно з яким магнетизер має, перш за все, викликати конвульсії, а не сон, Пюісегюр намагається розворушити незграбу. Але марно! Пюісегюр кричить на нього – той не рухається. Він трясе його, але, дивна річ, цей селянський хлопець спить зовсім іншим сном, не нормальним. І раптово, коли він знову віддає йому наказ встати, хлопець дійсно встає й робить кілька кроків, але з закритими очима. Незважаючи на зімкнуті повіки, він тримається зовсім як наяву, як людина, що володіє всіма почуттями, а сон в цей час продовжується. Він серед білого дня впав в сомнамбулізм, почав бродити уві сні. Збентежений Пюісегюр намагається говорити з ним, ставить йому запитання. І що ж, селянський хлопець у своєму стані сну відповідає цілком розумно й ясно на кожне запитання, і навіть більш вишуканою мовою, ніж зазвичай. Пюісегюр, схвильований цим своєрідним явищем, повторює дослід. І дійсно, йому вдається викликати такий стан неспання уві сні, такий сон наяву за допомогою магнетичних прийомів (правильніше, прийомів навіювання) не тільки у молодого пастуха, а й в інших осіб. Пюісегюр, охоплений пристрасним