– Ого! – заволав Рижик. – Звідки їх стільки?
– Діти принося-ять! – ще раз позіхнув борсук. – Вони приносять нам сосиски, а за це ми дозволяємо їм нас гладити, скільки вони захочуть.
– Яке дивне місце! – вигукнуло кошеня.
– Звичайне казково-сосискове місце, – сказав борсук.
Цуценя і кошеня наїлись досхочу. Сосиски були страшенно смачними, і Васьці здалось, що вони змогли б з’їсти і двадцять, і навіть тридцять штук.
Борсук терпляче чекав, поки друзі наїдяться. Він стояв, відвертаючись від сосискового столу, але врешті-решт не витримав і з’їв іще штук десять.
– Ну як, наїлися? – спитав він, дожовуючи останню сосиску.
– Звичайно! Ще й як! – відповіли друзі.
– Тоді ходімо знайдемо гарні місця для відпочинку. Поспіть пару днів, потім знову поїсте… Вам у нас сподобається! Це тільки я все труджуся, а решта борсуків давно вже відпочивають.
– А що ж ви робите? – здивувався Рижик.
– Сосиски розношу. Всі, крім мене, давно вже живуть, лежачи під деревами, навіть на лапи не піднімаються…
– Це як? – зацікавився Васько.
– Це дуже добре і приємно, – пояснив борсук. – Вони лежать під деревами, сплять, відпочивають, а я їм сосиски приношу, щоб їм самим за ними не ходити. Залишайтесь у нас, порозносьте замість мене сосиски, поки хто-небудь ще не захоче залишитися в нашому лісі… У нас хороше життя. Знаєте, як приємно: спиш собі, а тебе діти гладять…
Васько і Рижик перезирнулись.
– Сосиски – це, звичайно, смачно, – сказало цуценя. – Але ж не можна все життя тільки їсти і спати!
– Можна-а-а! – заперечив борсук. – У нас усі тільки те і роблять, що їдять і сплять. Це лише я труджуся…
– Велике спасибі за сосиски, – сказав борсуку Васько. – А ми, напевно, полетимо вже.
– Як? – здивувався борсук. – Ви не залишитеся?
– У нас подорож! – пояснив Рижик.
– Дурниці! – буркнув борсук. – Ви ще надто молоді й нічого не розумієте у житті. Подорож – це голод і холод, а у нас… Ось тут я, мабуть, і засну, – раптом сказав він, підійшов до товстого дерева і ліг під ним, зовсім забувши про кошеня і цуценя.
– Ну що, полетіли?! – кошеня озирнулося на цуценя.
Цуценя розбіглось, підстрибнуло і тут же звалилося на землю, боляче вдарившись.
Кошеня також не змогло злетіти. Вони сиділи коло сплячого борсука і нічого не могли зрозуміти.
– А скільки ти сосисок з’їв? – раптом спитало цуценя.
– Не рахував, – зізнався Васько.
– А я – п’ятнадцять! – Рижик подивився на свій живіт. – Все ясно – ми об’їлися, і поки не зголодніємо – не злетимо.
У дивному лісі друзям довелось пробути три дні. Тільки на четвертий вони змогли нарешті відірватись від землі й злетіти, залишивши під деревом борсука, який міцно спав.
Вони знову летіли на південь. Недалеко від них також на південь летіла зграя якихось