– Ви врятували нас від лисиці! – сказала вона. – Ми вам дуже вдячні і за ваш благородний вчинок дозволяємо летіти не в хвості ключа, а одразу за мною.
Качки галасливо закрякали, обговорюючи подію.
– Дякую! – Рижик сором’язливо усміхнувся.
Рано-вранці зграя знову здійнялася в небо. Попереду летіла серйозна синьо-зелена качка, за нею кошеня з цуценям, а за ними вже решта. Зграя летіла назустріч вітру, який гнав у бік Киселівки величезні осінні хмари.
Кошеня і цуценя сильно втомилися. Летіти на початку ключа було дуже важко. Качки, які летіли позаду, постійно підштовхували Васька і Рижика, а вони ненароком зачіпали крила серйозної синьо-зеленої качки.
Увечері приземлилися на пшеничному полі.
– І куди вони поспішають?! – стомлено видихнув Рижик. – Я вже зовсім стомився.
– Я також, – підтакнув Васько. – Напевно, доведеться нам летіти далі самим, без зграї.
Цуценя погодилось. Перші два дні подорожі дуже втомили друзів. Вони ледве трималися.
– Шановна качко! – кошеня підійшло до очільниці зграї. – Велике спасибі за те, що ви взяли нас із собою.
Він пояснив серйозній птасі, чому вони не можуть летіти далі зі зграєю. Качка дуже засмутилася.
– Може, ви хочете летіти на самому початку ключа? – з надією спитала вона.
– Ні, – сказало кошеня. – Ми і в хвості ледве-ледве летимо. Ви надто швидкі птахи, і ми не встигаємо за вами.
– Нам потрібно поспішати, – пояснила серйозна синьо-зелена качка. – Скоро підуть дощі, а під дощем далеко не полетиш.
– А на півдні дощі не йдуть? – спитало кошеня.
– Йдуть, – відповіла птаха. – Але дуже теплі.
Наступного ранку зграя, попрощавшись із двома друзями, продовжила свій далекий шлях. Кошеня і цуценя, не поспішаючи, полетіли слідом. Вони вже знали, де південь, і вирішили добиратись туди удвох.
Справді, в місцях, над якими вони летіли, було набагато тепліше, ніж у Киселівці в день їх відльоту. Ще жодного разу вони не потрапляли під дощ, а всі хмари, які зустрічались їм у небі, пливли в бік їхнього села. Хмари траплялись і дощові, і грозові, і навіть снігові.
– У Киселівці скоро зима настане! – дивлячись на хмари, говорило цуценятко.
Кошеня летіло мовчки. Воно сумувало за котом Орловим і пугачем Філею. Сумувати за друзями було дуже журно.
– Дивись, який цікавий ліс! – раптом крикнув Рижик.
Васько поглянув униз і дуже здивувався. Ліс був цілковито дивний, у ньому росли низькі товстезні дерева, а над ними щось парувало. Кошеня раптом відчуло, що повітря в небі стало дуже теплим і смачно пахло.
– Давай приземлимося! – запропонував Васько.
– Давай! – одразу ж погодився Рижик. – І чим це так смачно пахне?!
Вони приземлилися біля товстого дерева і зрозуміли, що в лісі пахне сосисками.
Кошеня облизнулося, а Рижик ковтнув слину.
– Ваську, тут хтось їсть! – серйозно сказало цуценя.
Вони