Ретельно залатані і чистенькі іграшки вони повезли вже втрьох на трамваї. І не в мішку, а в трьох великих кошиках.
На сніданок Василько запізнився, але його не сварили. А в палаті на тумбочці стояв тортик із шістьма свічками.
Миколка і його бабуся слідом за Васильком зайшли в його палату й ахнули від подиву.
– У тебе що, день народження? – запитав Миколка.
Василько кивнув.
У палату, мабуть, уже не вперше за цей ранок, зазирнула нянечка Соня. Побачивши нарешті свого улюбленця, та ще й з гостями, вона запалила шість свічок на торті. Потім загадково показала Василькові пальцем на подушку. Василько підійшов. Підняв її і побачив, що там сховався плюшевий рожевий кролик.
– А нові іграшки обов’язково куплять, – пообіцяла знову нянечка. – Може, через місяць.
– А мені непотрібні нові! – Василько гордим поглядом показав на три кошики, що стояли на підлозі праворуч від віконця.
Нянечка, роздивившись полагоджені іграшки, перевела здивований погляд на двох хлопчаків.
– Молодці! А тепер мерщій за тортик! – вона витягла з кишені білого халата кілька чайних ложечок і дві з них простягла друзям. Третю передала бабусі Миколки, а четверту залишила собі.
Василько вже націлився ложечкою на кремову троянду на торті, але нянечка його зупинила.
– А свічки задувати хто буде?
Василько задув свічки з першого разу і озирнувся на Миколку. Той дивився на тортик сумно і навіть зробив крок назад.
– Ти чого? – здивувався Василько.
– Якщо я їстиму з тобою разом, то можу заразитися…
– Та ти що! – усміхнулася нянечка. – Ця хвороба через тортики не передається! Їжте! Їжте! І ми вашим тортиком поласуємо! – нянечка Соня поглянула на бабусю Миколки, яка підійшла ближче.
Миколка і Василько сіли на ліжко, посунули тумбочку з тортиком, щоб було зручно, і взялися за солодке частування.
– Ти знаєш, – поспостерігавши за друзями, прошепотіла нянечка Василькові. – Я тобі таємницю скажу! Тебе завтра виписують! Поїдеш нарешті додому…
Василько страшенно зрадів, але коли його погляд знову впав на іграшки, йому раптом стало сумно.
– Тільки ви за ними доглядайте, будь ласка, – попросив він. – А якщо поламаються, не викидайте! Напишіть мені листа, я приїду, і ми разом з Миколкою їх полагодимо.
Миколка, жуючи тортик, серйозно закивав головою.
– Якщо дрібна поломка, я і сам зможу полагодити, – додав він. – Я ж ближче живу.
Наступного дня за Васильком приїхали батьки і братик.
– Рожевого кролика не забудь! – зазирнула в палату нянечка Соня, коли Василько збирав речі.
Він підвів голову. Подивився на кролика, який сидів на підлозі під стіною поруч з іншими іграшками.
– Ні, тітонько Соню, нехай він тут залишається! Нехай з ним інші діти граються! А я, якщо приїду, обов’язково і його, і вас провідаю!
Виходячи з воріт лікарні, Василько побачив рудоволосу