– Що він про це знає?
Монео лише дивився на нього, аж доки Айдаго не згадав про натовп людей, що жили в Лето – жінки так само, як і чоловіки. Розуміння накрило Айдаго з головою. Монео розгледів це й згадав зауваження Бога-Імператора: «Твої слова змушують його мати такий вигляд, в якому ти хотів би його бачити».
Мовчанка затяглася. Монео кашлянув і сказав:
– Безмір того, що відомо пам’ятям Владики Лето, стримує також і мій язик.
– Він з нами щирий? – спитав Айдаго.
– Я йому вірю.
– Але ж він робить стільки… Маю на увазі його розплідну програму. Відколи вона триває?
– Від самого початку. Від дня, коли він відібрав її у Бене Ґессерит.
– Чого він хоче нею досягти?
– Хотів би я знати.
– Але ж ви…
– Атрід і його головний помічник, так.
– Ви не переконали мене, що жіноча армія найкраща.
– Вони продовжують рід.
Нарешті роздратування та гнів Айдаго могли вилитися на щось конкретне.
– То саме цим я займався з ними першої ночі? Розплодом?
– Можливо. Рибомовки не оберігаються від вагітності.
– Хай йому грець! Я не якась тварина, що може переходити з одного табуна до іншого, як… як…
– Як огир?
– Так!
– Але Владика Лето не хоче наслідувати приклад тлейлаксу, вдаючись до генної хірургії та штучного запліднення.
– Що спільного у тлейлаксу з…
– Вони – це предметний урок. Навіть я це бачу. Їхні лицепляси – безплідні гібриди, ближчі до колоніальних організмів, ніж до людей.
– Чи інші… я… чи хтось із них був плідником?
– Деякі. У вас є потомки.
– Хто?
– Я один із них.
Айдаго заглянув Монео в очі, раптом заблукавши в плутанині зв’язків. «Це годі зрозуміти, – вирішив він. – Монео, очевидно, старший за… Але я…» Хто з них насправді старший? Хто тут предок, а хто потомок?
– Час від часу я й сам маю з цим проблему, – сказав Монео. – Якщо це допоможе, Владика Лето запевнив мене, що ви не є моїм потомком у звичайному значенні слова. Але можете стати батьком деяких моїх потомків.
Айдаго вражено хитнув головою.
– Інколи я думаю, що тільки Бог-Імператор може розібратися у цьому всьому, – промовив Монео.
– Це інша річ! – відповів Айдаго. – Це боже ремесло.
– Владика Лето каже, що він створив святу непристойність.
Це була не та відповідь, якої чекав Айдаго. «А чого я сподівався? Захисту Владики Лето?»
– Свята непристойність, – повторив Монео. Слова скочувалися йому з язика з дивно радісним присмаком.
Айдаго пильно втупився в Монео. «Він ненавидить свого Бога-Імператора! Ні… він його боїться. Але хіба ж ми не завжди ненавидимо того, кого боїмося?»
– Ви в нього вірите? – запитав Айдаго.
– Маєте на увазі, чи поділяю я загальну релігію?
– Ні! Чи вірить він сам?
– Думаю, що так.
– Чому? Чому ви так вважаєте?
– Бо