– Правда, Дункане. Я цього не схвалюю, проте дозволяю, щоб мати змогу тішитися твоїм товариством.
«Потенційні жертви завжди виживають, – подумав Лето. – Принаймні з тими Дунканами, яких я бачив. Були невдачі, фальшиві Поли гинули, а Дункани марнувалися. Але завжди залишаються дбайливо збережені клітини оригіналу».
– А що з твоїм тілом? – запитав Айдаго.
Муад’Діб міг піти на спочинок. Лето повернувся до свого звичайного голосу.
– Я прийняв піщаних форелей як свою шкіру. Відтоді вони мене змінюють.
– Як?
– Поясню тобі в належний час.
– Тлейлаксу казали, що ти на вигляд як піщаний черв.
– А що сказали мої Рибомовки?
– Сказали, що ти Бог. Чому ти називаєш їх Рибомовками?
– Стара вигадка. Перші жриці у снах розмовляли з рибами. Так вони навчилися багатьох цінних речей.
– Звідки ти знаєш?
– Я є тими жінками… і всіма, що з’явилися до них і після.
Лето почув, як Айдаго ковтає сухим горлом.
– Я розумію, навіщо ця темрява. Ти даєш мені час пристосуватися.
– Ти завжди був швидким, Дункане.
«Окрім випадків, коли був повільним».
– Як довго ти змінюєшся?
– Понад тридцять п’ять століть.
– Тлейлаксу сказали мені правду.
– Вони рідко наважуються брехати.
– Це довго.
– Дуже довго.
– Тлейлаксу… копіювали мене багато разів?
– Багато.
«Час спитати, скільки, Дункане».
– Скільки мене було?
– Я дозволю тобі самому переглянути записи.
«Так воно починається», – подумав Лето.
Здавалося, ця розмова завжди задовольняла Дунканів, але не можна було уникнути суті питання: «Скільки мене було?»
Тіла Дунканів не відрізнялися, хоча гхоли спільного походження не передавали спогадів одне одному.
– Я пам’ятаю свою смерть, – сказав Айдаго. – Харконненівські вістря, багато з них намагалися дістатися до тебе й Джессіки.
Лето миттєво повернув голос Муад’Діба до гри:
– Я був там, Дункане.
– Я заступник, правда? – спитав Айдаго.
– Правда, – відповів Лето.
– Що сталося з іншим мною… тобто як він помер?
– Усяка плоть зношується, Дункане. Це є в записах.
Лето терпляче чекав, міркуючи, скільки часу мине, доки така пом’якшена історія перестане вдовольняти Дункана.
– Який насправді в тебе вигляд? – спитав Айдаго. – Яке хробаче тіло описували тлейлаксу?
– Одного дня воно стане різновидом піщаного черва. Метаморфоза вже далеко зайшла.
– Що означає різновидом?
– Матиме більше нервових вузлів. Буде свідомим.
– Можна додати світла? Я хотів би побачити тебе.
Лето скомандував рефлекторам. Кімнату наповнило яскраве світло. Чорні стіни та світлокулі були влаштовані так, щоб усе світло зосередилося