– Ну й нехай народжує!
– Воно-то так, та хто годувати, одягати, ростити дитину буде? Тітка Тоня поїдом їсть племінницю, каже, що ще один рот їй годувати доведеться.
– Ця тітка Тоня, ти ж знаєш, завжди всім і всіма незадоволена. Вирішила народжувати дівчина, нехай народжує. Тітка Тоня не вічна, а Уля не одна буде на білому світі.
– Я теж їй так сказала, – Ксенія Петрівна всміхнулася. – Кажу їй: «Тепер у мене відразу двоє онуків буде. А якщо тітка вижене з дому, то перебирайся до мене». Правильно?
– Звичайно, мамо! І тобі веселіше буде, і мені спокійніше, – весело мовила Вероніка.
– Поки, сказала, житиме там, а далі…
– Мені вже не терпиться її побачити. А коли їй народжувати?
– Ти народиш, а через два місяці й вона. От буде мені весело! – всміхнулася Ксенія Петрівна.
Побачивши Уляну, Вероніка не могла не помітити, як поблідла її шкіра.
– Улю, ти здавала аналізи? Ходила до лікаря? Стала на облік? – Вероніка засипала Улю питаннями, коли вони залишилися наодинці.
– А чому ти питаєш?
– Мені здалося, що ти дуже бліда.
– Що поробиш? Пішла в маму. Ми з нею – Білосніжки від народження. Я і влітку не засмагаю, хоч цілий день під сонцем пролежу.
– А на облік уже стала?
– Поки що ні. Як потеплішає, поїду, випишуся там, пропишусь тут, тоді й буду на облік ставати, – всміхнулася Уля так, як це роблять діти, які щось накоїли.
– Може, хоч аналізи здаси?
– Навіщо? Я чудово почуваюся. Ось дивись, – Уля погладила животик, що вже трохи вимальовувався, – мені народжувати на два місяці пізніше за тебе, а в нас за розміром однакові животики. Ти не дивись, що я така худенька, я сильна і здорова.
– І все-таки сходила б ти до лікаря, – порадила Вероніка.
– Потім. Встигну, – відповіла Уля і стала поруч із Веронікою. – Ось торкнися до живота, бачиш, який він тугий?
– Можеш мій помацати, – засміялася Вероніка, перейшовши з Улею до дзеркала.
Коли животи були обстежені, Вероніка не витримала, запитала:
– А батько дитини знає про неї?
– Ні, – Уля похитала головою.
– Він має право знати.
– Він знайшов собі іншу жінку, і тільки після нашої розлуки я дізналася, що вагітна. Думаю, що новина про дитину його не порадувала б. Нехай живе він своїм життям, а я буду своїм. Давай більше не будемо про нього, – попросила Уляна.
– Добре, – погодилася Вероніка.
Розділ 13
Назар був на роботі в нічну зміну, і Вероніка з нетерпінням чекала на Кіру. Подруга обіцяла приїхати до неї на ніч, як вона сказала, попліткувати. Але Вероніка знала, що Кіра турбується про неї – до пологів залишалися лічені дні. Вероніка не кинула навчання й тягалася на пари, ледь пересуваючи набряклі ноги. Назар кілька разів натякав, щоб вона взяла академвідпустку, але це були тільки пропозиції. Якби він твердо наполіг, то, можливо, Вероніка підкорилася б. Їй здавалося, що чоловік змирився з її бажанням народити дитину