Фабріціо з подивом слухав таке страхітливе звинувачення.
Близько десятої вечора маленький загін приєднався до полку біля входу в село з кількома вузенькими вуличками. Проте Фабріціо помітив, що капрал Обрі уникав розмовляти з офіцерами.
– Тут ніяк не пройти! – вигукнув капрал.
Усі вулиці були забиті піхотою, кавалерією, а головне артилерійськими передками та фургонами. Капрал Обрі звертав то в ту, то в ту, то в ту вуличку, але щоразу за двадцять кроків уже годі було пробитися. Лихі окрики й лайка стрясали повітря.
– І тут командує якийсь запроданець! – вигукнув капрал. – Якщо у ворога стане кебети оточити село, всіх нас переловлять як собак. Гайда за мною, хлопці!
Фабріціо озирнувся: з капралом ішло тепер лише шестеро солдатів. Розчиненою брамою вони ввійшли в загороду, з загороди – в стайню, а звідти через хвіртку – до саду. Якийсь час вони блукали навмання то туди, то сюди, нарешті перебрались через живопліт і опинилися в гречанищі. За неповні півгодини простуючи на крик і галас, вони знову вийшли на битий шлях, але вже за селом. Кинута зброя купами валялася в придорожніх ровах. Фабріціо вибрав собі рушницю. Але шлях, хоч який широкий, був такий забитий втікачами й возами, що за півгодини капрал і Фабріціо просунулися ледве кроків п'ятсот. Казали, що цей шлях веде до Шарлеруа.[97] На сільській дзвіниці вибило одинадцяту.
– Гайда знову полем! – гукнув капрал.
Тепер загін складався лише з трьох солдатів, Фабріціо та капрала. Не встигли відійти від битого шляху на чверть льє, як один солдат гукнув:
– Далі несила!
– І мені також! – сказав другий.
– Отакої! Усім нам важко, – зауважив капрал. – Але слухайте мене, і все буде гаразд.
Він помітив кілька дерев, що росли на межі посеред великого лану.
– Під дерева! – скомандував він. А коли підійшов до дерев, додав: – Лягайте тут і не галасуйте. Але перед сном треба було б підкріпитися. Хто має хліб?
– Я, – озвався один солдат.
– Давай сюди, – владно звелів капрал.
Він покраяв хліб на п'ять куснів і собі взяв найменший.
– Хвилин за п'ятнадцять перед світанням, – сказав він, жуючи хліб, – наскочить ворожа кавалерія. Треба стерегтися, щоб нас не порубали. Якщо від кавалерії тікатимеш сам-один такою відкритою рівниною – тобі капут, а вп'ятьох можна врятуватися. Тримайтеся дружно при мені, стріляйте лише впритул, і я обіцяю привести вас завтра надвечір у Шарлеруа.
За годину перед світанням капрал збудив свій загін і звелів перезарядити рушниці всім. З битого шляху, як і раніше, долітав гук, що не втихав цілу ніч. Здавалося, віддалік реве водоспад.
– Тікають, наче барани, – простодушно сказав Фабріціо капралові.
– Замовкни, шмаркачу! – обурено гукнув капрал.
А троє солдатів – уся