Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль). Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Стендаль (Мари-Анри Бейль)
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Классическая проза
Год издания: 1839
isbn: 978-966-03-7000-5
Скачать книгу
Якби цього гарного скакуна забрав ворог, Фабріціо не хвилювався б зовсім, але серце йому краяла думка, що його зрадили й пограбували друзі: вахмістр, якого він так полюбив, і гусари, яких мав за рідних братів. Думаючи про таку ницість, наш герой ніяк не міг заспокоїтися і плакав дрібними сльозами, припавши до стовбура верби. Він прощався з своїми прекрасними мріями про лицарську, високу дружбу, схожу на дружбу героїв «Визволеного Єрусалима». Смерть зовсім не страшна, коли довкола тебе геройські й ніжні душі, благородні приятелі, що потискають тобі руку в останню твою годину! Але як зберегти в душі святий запал, коли довкола самі підлі ошуканці? Як кожна обурена людина, Фабріціо все перебільшував.

      За чверть години, помітивши вибухи ядер біля смуги дерев, у затінку яких він роздумував, хлопець отямився від своїх переживань. Він звівся на ноги і спробував зорієнтуватися. Попереду стелилися великі луки, скраю яких тягся широкий рівчак, обсаджений буйними вербами. Фабріціо здалося, ніби місцина ця йому знайома. Якась піхотна частина почала перебиратись через рівчак, виходячи на луки за чверть льє від нашого героя. «Я трохи не заснув тут, – сказав собі він. – Ще чого доброго, опинюся в полоні!» І він прудко рушив уздовж рівчака. Незабаром, розпізнавши мундири, він заспокоївся: полк був французький, і нема чого боятися, що його відріжуть від своїх. Щоб наздогнати солдатів, Фабріціо узяв праворуч.

      Окрім моральної муки на думку, що його так підступно було обібрано й зраджено, тепер все дужче давалася взнаки мука фізична: він умирав з голоду. Пройшовши, точніше, пробігши хвилин десять, він, на превелику радість, побачив, як полк, що теж ішов дуже швидко, зупиняється і ніби займає позицію. За кілька хвилин він уже був серед солдатів.

      – Чи не продасте мені шматок хліба, товариші?

      – Ти ба! Він думає, що ми пекарі!

      Цей ущипливий дотеп і дружний регіт, викликаний жартом, зовсім спантеличили Фабріціо. Виходить, війна – зовсім не той благородний і одностайний порив сердець, закоханих у славу, як він уявляв, начитавшись закликів Наполеона? Він опустився, вірніше, впав у траву і геть сполотнів. Солдат, який говорив з ним, зупинився за десять кроків, щоб протерти бойок рушниці хустиною, а потім підійшов до Фабріціо й кинув йому окраєць хліба. Побачивши, що він не підняв його, солдат відламав шматочок і встромив йому в рот. Фабріціо розплющив очі й мовчки заходився жувати хліб. Від кволості він не міг здобутись на слово, а коли нарешті отямився і пошукав очима солдата, щоб заплатити йому, довкола вже нікого не було. Навіть ті, хто, здавалося, щойно стояли біля нього, були вже за сто кроків і йшли колоною. Фабріціо механічно підвівся й рушив слідом. Він увійшов до лісу і, ледве тягнучи з утоми ноги, шукав, де б йому лягти, аж раптом, на велику радість побачив добре знайомого воза, коня і нарешті саму маркітантку, яка зустрілась була йому вранці. Налякана його виглядом, вона підбігла до нього.

      – Ти можеш ще трохи пройти, лебедику? – запитала вона. – Ти що, поранений? А де ж твій красень кінь?

      З цими словами вона підвела його до воза, потім,