Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Том Сегев
Издательство: OMIKO
Серия: Мемуари та щоденники
Жанр произведения: Биографии и Мемуары
Год издания: 2019
isbn:
Скачать книгу
Чотири тижні по тому він відчув, що знає мову достатньо, щоб стверджувати, що турецька не гідна взагалі називатися мовою. «Неможливо викласти цією мовою жодної сучасної ідеї», – стверджував він.[334] Крім того, Бен-Ґуріон почав брати уроки французької.

      Його вчителем турецької був теж студент, Йозеф Струмса, на три роки молодший за нього. Ці двоє стали друзями, а за три місяці Струмса перестав брати плату за навчання. Вони щодня ходили гуляти вздовж пляжу і спілкувалися турецькою про що завгодно. Здається, це була ще одна дуже міцна дружба. Вони потребували цього спілкування. «Того року це були мої найщасливіші дні, – згадував Струмса згодом. – Я зобов’язаний йому всім». Бен-Ґуріон писав: «Він був моїм учителем турецької мови, а я був його провідником у життя».

      Однак складалося таке враження, ніби Бен-Ґуріон ненавидів кожен день зі своїх дев’яти місяців у Салоніках. Він часто писав про свою самотність. Першим бажанням Струмси було заперечити щодо самотності його супутника. «Бен-Ґуріон не мав потреби в людях», – казав він. Але поміркувавши, підтвердив, що Бен-Ґуріон скучив за своєю родиною та друзями дуже сильно і писав їм раз на тиждень.[335]

      Листи, що він надсилав із Салонік, як і його попередні, демонстрували різкі перепади настрою між радістю та депресією. У міру дорослішання він усе більше усвідомлював свою психологічну мінливість. «Спершу радісні емоції у мене закінчуються смутком, – писав він одного разу. – Це результат обставин мого життя чи фундаментальна характеристика? Навіть у мої найщасливіші моменти я просто не можу звільнитись від тієї глибокої меланхолії, яка пронизує все моє єство».[336]

      Бен-Ґуріон надіслав до «Га-Ахдут» кілька статей, одну з яких турецькою мовою, і слідкував за своєю партією.[337] Тим часом він трохи спробував свої сили у місцевій політиці. Одного разу він увірвався на мітинг, де виступав єврейський член парламенту, і почав протестувати проти того, що спікер нічого не казав про Палестину. Струмса згадував: «Усі євреї там були вражені – що він хоче від них? Що він говорить?» Бен-Ґуріон намагався створити у місті представництво «По’алей Ціон», сподіваючись заручитися підтримкою єврейських моряків, які могли б слугувати ядром єврейського флоту в Палестині. Міські соціалісти, серед яких майже всі – євреї, були налаштовані ворожо. Більшість із них не були сіоністами. У цьому полягав ще один конфлікт між сіоністами та соціалістами, який нагадував його суперечку з Бундом у Плоньську.[338]

      Політика вже текла його жилами, але він украй сумував за домом. Домовласник Бен-Ґуріона був релігійною людиною, і все було «кошерним», – писав Бен-Ґуріон, беручи слово «кошерний» у лапки, – але Хаґґада не розмовляє зі мною, а пельмені у супі несмачні». У домі його батька залишились «таємні зітхання … саме з яких і вилися дрібні нитки та полотна горя і туги… з них зіткана моя душа». Подібні переживання були в нього й у Палестині, зазвичай на свята, додав він. Бог дасть, писав Бен-Ґуріон турецькою (Машалла),


<p>334</p>

Листи Бен-Ґуріона до батька від 25 листопада 1911 року та 26 липня 1912 року, наведені у Erez 1971, pp. 176, 228.

<p>335</p>

Струмса, стенограма інтерв’ю, стоp. 9, BGA; Янаіт Бен-Цві, стенограма інтерв’ю, 16 листопада 1976 року, стоp. 6, BGA; лист Бен-Ґуріона до батька від 5 лютого 1914 року, наведений у Erez 1971, p. 295.

<p>336</p>

Лист Бен-Ґуріона до батька від 15 липня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 226.

<p>337</p>

Лист Бен-Ґуріона до Зерубавеля від 26 січня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 184.

<p>338</p>

Струмса, стенограма інтерв’ю, стоp. 3, BGA; листи Бен-Ґуріона до Бен-Цві від 11 лютого, 8 березня та 31 березня 1912 року, BGA; лист Бен-Ґуріона до Давида Блох-Блюменельда від 6 червня 1913 року, наведений у Erez 1971, pp. 194, 210, 273, та примітка редактора, стоp. 170.