– Я рада, що в неї немає дітей. – урочисто заявила Енн. – Бо якби мала, їм би велося нестерпно тяжко.
Коли вони прийшли до Спенсерів, пані Ізабелла змусила їх почуватися нещасними, адже наговорила багато неприємного про всіх ейвонлійців. Пан Томас Болтер відмовився жертвувати бодай що-небудь оскільки клуб, споруджений двадцять років тому, збудували не там, де він рекомендував. Пані Естер Белл, котра була іконою хорошого здоров’я, десь пів години в деталях розповідала їм про всі свої болячки, а тоді з сумом дала їм п’ятдесят центів, кажучи, що в цей час наступного року вона вже не зможе цього зробити… ні, вона вже буде в могилі.
Проте найгірше їх прийняли в домі Саймона Флетчера. Коли вони заїхали у двір, то побачили два обличчя, що пильно спостерігали з ними з ґанку через вікно. Та хоча вони стукали у двері й терпляче та наполегливо чекали, ніхто так і не підійшов до дверей. Роздратовані й обурені дівчата врешті поїхали геть від Саймона Флетчера. Навіть Енн зізналася, що починає відчувати зневіру. Проте незабаром напрям течії змінився. Вони проїхали кілька садиб Слоанів, де одержали чималі пожертви, і відтоді аж до самого завершення їм щастило, хіба лише іноді доводилося зіткнутись із неприязним ставленням. Останнім місце, де їм довелося побувати, був дім Роберта Діксона, розташований біля моста через ставок. Там вони залишилися на чай, хоча й були вже майже вдома, та не хотіли образити пані Діксон, в якої була репутація дуже «чутливої» жінки.
Поки вони були там, до них зайшла старенька пані Вайт.
– Я щойно була в Лоренсо, – оголосила вона. – Він у цю хвилину – найщасливіший чоловік на все Ейвонлі. Що ви собі думаєте? У них щойно народився хлопчик… а після семи дівчат то неабияка подія, скажу я вам.
Енн слухала, нашорошивши вуха, а коли вони вже їхали геть, сказала:
– Я їду прямо до Лоренсо Вайта.
– Але ж він живе на тій дорозі, що веде до Вайт Сендс і їхати туди дуже далеко, – запротестувала Діана. – Гілберт і Фред зайдуть до нього.
– Вони не прийдуть туди аж до наступної суботи, а тоді буде вже надто пізно, – рішуче заперечила Енн. – Лоренсо Вайт – страшенно непривітний чоловік, але в цю мить він зробить пожертву на БУДЬ-ЩО. Ми не можемо втратити таку чудову нагоду, Діано.
Результат виправдав очікування Енн. Пан Вайт зустрів їх на подвір’ї, сяючи, наче сонце в великодню неділю. Коли Енн попросила його про пожертву, він охоче погодився.
– Звісно, звісно. Запишіть від мене на долар більше від найбільшої пожертви, яку ви отримали.
– Виходить п’ять доларів… пан Деніел Блер дав чотири, – дещо налякано сказала Енн. Але Лоренсо від свого слова не відступив.
– П’ять – то п’ять. Ось і гроші. А тепер я хочу, щоб ви зайшли в дім. Там є дещо, що варто побачити… дещо, що поки бачило зовсім небагато людей. Просто