– Усе тому, – пояснював Гілберт Енн, поки вони йшли додому через Ліс Привидів, – що уздовж тієї дороги живуть усі Паї, а вони не пожертвують ані цента, якщо тільки про це не попросить хтось із їхньої родини.
Наступної суботи Енн та Діана взялись за своє завдання. Вони доїхали до кінця дороги й почали збір пожертвувань, просуваючись у бік дому, починаючи від дівчат Ендрюс.
– Якщо ми застанемо лише Кетрін, то, може, щось та й отримаємо, – сказала Діана, – але якщо там буде й Елайза, то ні.
Елайза, однак, таки була вдома, ще й була навіть похмурішою, ніж завжди. Панна Елайза була однією з тих людей, котрі створюють враження, наче життя – це насправді пелена сліз, а усмішка, не кажучи вже про сміх, – лише до непристойності даремна трата нервової енергії. Дівчата Ендрюс залишалися «дівчатами» вже п’ятдесят з лишком років і, ймовірно, ними й залишаться до кінця свого земного шляху. Кетрін, кажуть, ще не до кінця втратила надію, та Елайза, яка з народження була песимісткою, тієї надії ніколи й не мала. Вони жили в маленькому брунатному будиночку, що стояв у сонячному куточку, притулившись до букових лісів Марка Ендрюса. Елайза скаржилася, що влітку тут було страшенно гаряче, а от Кетрін зазвичай раділа з того, що взимку тут було тепло й приємно.
Елайза шила ковдру з клаптиків і робила це не тому, що їм потрібна була така ковдра, а просто як протест проти легковажних мережив, які плела Кетрін. Поки дівчата розповідали про своє доручення, Елайза слухала їх похмуро, а Кетрін – з усмішкою. Щоразу, коли Кетрін ловила на собі погляд Елайзи, то намагалася приховати усмішку, відчуваючи провину й ніяковість, але вже наступної миті її вуста знову розпливались в усмішці.
– Якби в мене були зайві гроші, які б я не знала, куди витратити, – похмуро сказала Елайза, – тоді я б, мабуть, спалила їх і тішилася б собі, споглядаючи, як вони горять, але не дала б їх на той клуб, ані цента. Від нього жодної користі для селища… це просто місце, де молодь може зібратися для розваг у той час, коли вони всі б уже мали бути вдома у своїх ліжках.
– О, Елайзо, але ж молодь може хоч трохи розважатися, – запротестувала Кетрін.
– Не бачу в цьому необхідності. Кетрін Ендрюс, ми не вешталися по клубах та подібних місцях, коли були молодими. Цей світ з кожним днем стає все гіршим.
– А я думаю, що він тільки кращає, – рішуче відказала Кетрін.
– Це ТИ так думаєш! – голос панни Елайзи виражав