Марілла вже було хотіла йому відмовити, але Енн щедро врізала йому другий шматок. Вона, однак, нагадала Деві, що він має подякувати. Деві ж на це зауваження просто усміхнувся до неї й відкусив велетенський шматок. А коли доїв, то сказав:
– Якщо ти даси мені ЩЕ ОДИН шматочок, я подякую за НЬОГО.
– Ні, ти вже з’їв достатньо пирога, – сказала Марілла тоном, котрий Енн вже був добре відомий, а Деві тільки належало пізнати як такий, що не підлягає оскарженню.
Деві підморгнув до Енн, а тоді, перехилившись через стіл, вирвав у Дори прямо з пальців її перший шматок пирога, від якого вона щойно встигла відкусити лише маленький кусочок, і, відкривши рота якомога ширше, умить проковтнув його цілісінького. У Дори затремтіли губи, а Марілла від жаху аж заніміла. Енн одразу ж викрикнула у своїй «вчительській» манері:
– Ох, Деві, джентльмени так себе не поводять!
– Знаю, – відказав Деві, як тільки зміг говорити, – але я не джемплам.
– Та хіба ти не хочеш ним стати? – вражено запитала Енн.
– Звісно ж, хочу. Але не можна стати джемпламом, поки не виростеш.
– О, насправді можна, – поспішила сказати Енн, подумавши, що є таки шанс своєчасно посіяти в ньому зернята добра. – Ти можеш починати ставати джентльменом, навіть бувши ще маленьким хлопчиком. А джентльмени НІКОЛИ нічого отак в леді не виривають з рук… і не забувають дякувати… і не смикають нікого за волосся.
– Тоді у них в житті небагато веселощів, це факт, – відверто сказав Деві. – Думаю, я краще почекаю й стану джемпламом, вже коли виросту.
Марілла покірно відрізала для Дори інший шматок пирога. Вона не відчувала в собі сил упоратись із Деві. У неї був важкий день, враховуючи похорон і далеку дорогу. У той момент вона чекала майбутнього з таким песимізмом, який був гідний навіть самої Елайзи Ендрюс.
Двійнята, хоча й обоє біляві, не були дуже схожими між собою. Дора мала довгі гладенькі кучері, які завжди були гарно зачесані. У Деві ж вся його кругла голова була вкрита копицею дрібних пухнастих жовтуватих кучериків. Дорині карі очі були ніжними й м’якими, а в Деві – такими пустотливими та грайливими, наче в ельфа. У Дори був прямий ніс, а в Деві – виразно кирпатий; Дора примхливо закопилювала свої губки, а в Деві вони завжди розтягалися в усмішці. Крім того, він мав ямочку на одній щоці, що надавала йому дуже милого й потішного вигляду, коли він сміявся. Все його маленьке личко світилося пустощами й веселощами.
– Їм уже краще йти спати, – сказала Марілла, подумавши, що це буде найлегший спосіб їх позбутися. – Дора спатиме зі мною, а Деві можна постелити на західному піддашші. Ти ж не боїшся спати сам, Деві?
– Ні, але я не збираюся так швидко лягати, –