бували у цьому ресторані? – поцікавився Євген Коновалець після того, як Букшований зробив замовлення.

      – Аякже! Ще тоді, коли ця ковбаса важила чи не утричі менше, аніж пачка марок, яку я віддавав за неї! – відказав Осип.

      – Так, важкі були часи! – згодився Коновалець.

      – Я вас слухаю, Євгене Михайловичу! – говорив Букшований. – Прошу зважити на ту обставину, що завтра я покидаю Берлін і, боюся, що назавжди. Тому в мене мало часу.

      – Саме через ваш від’їзд я і призначив нашу зустріч, – відказав Коновалець. – Чи не надто ризикованим кроком буде ваше повернення до Москви?

      – Чому ви так думаєте?

      Кельнер приніс замовлене, поставив перед Осипом і відійшов.

      – Я намагаюся спрогнозувати реакцію ваших господарів, коли ви з’явитесь перед ними, не виконавши завдання. Адже ви так і «не знайшли» мене!