Багато німців ще пам’ятали ті часи, коли можна було порівняно вільно поміняти паперові банкноти на так звані золоті марки, і до війни цей курс становив один до двох. Спершу війна, а за нею і поразка у ній штовхнули Німеччину у прірву такої гіперінфляції, яка не могла приснитися у навіть найстрашнішому сні економіста. Якщо на час підписання Комп’єнського перемир’я банк відновив довоєнний курс, то вже через рік за умовну золоту марку давали дев’ять паперових. Але це був лише початок. Після того як 1923 року франко-бельгійські війська окупували промислове серце Німеччини – Рур, а у відповідь урядом Вільґельма Куно була запроваджена політика «пасивного опору», що включала страйки, саботаж заходів окупантів, припинення роботи промислових підприємств і яку підтримало населення, це буквально зруйнувало надійність паперових марок.

      Вони знецінювалися не щодня, а буквально щогодини. Коли наприкінці 1923 року справа дійшла до неймовірної для більшості німців цифри один трильйон марок за умовну золоту, стало зрозуміло, що так далі тривати не може. Напевне зрозумівши, що німці просто не розберуться у наступному щаблі цифр – квінтильйоні, і з цим треба щось робити, Карл Гельферіх, статс-секретар у справах фінансів у роки війни, запропонував нову валюту – рентну марку – вартістю п’ять кілограмів жита. Це був не найгірший варіант, тим більше що далі відкладати було нікуди. Німці забрали з банкнот дванадцять нулів, і виявилося, що жито дійсно врятувало багатьом життя. Рентна марка прийняла на себе увесь удар перехідного періоду і підготувала німців до твердої валюти – рейхсмарки.

      Усе це Осип Букшований пережив на власному гаманці. Щоправда, спершу це сталося у Відні, де він працював у журналі «Наша правда». Австрійська інфляція, звичайно, не йшла ні в яке порівняння з німецькою, але також залишила не найкращі спогади. Коли ж у січні 1923 року Осип перебрався до Берліна, йому запропонували місце в українському видавничому товаристві комуністичного спрямування «Космос». Воно було створене у Варшаві діячами Комуністичної партії Східної Галичини, членом котрої Букшований і був, але невдовзі перебралося до Берліна.

      Саме тут Осип і зрозумів, що у порівнянні з Веймарською Німеччиною Австрія виглядала кам’яницею, де панують спокій і стабільність. Наприкінці жовтня 1923 року буханець хліба коштував уже 680 мільйонів марок. Друкарні вдень і вночі друкували банкноти. Німці везли зарплату додому в наплічниках і кошиках для білизни. Зарплату виплачували двічі на день, а у ресторанах відвідувачі намагалися з’їсти замовлене швидко, бо коли довго колупатися в котлеті, її ціна могла зрости удвічі.

      У липні Берліном поширилися чутки, що рентна марка буде замінена, тому тримати її немає потреби. Хто міг, витрачав гроші в ресторанах, а кому це було не по кишені, тим більше не переймався цим.

      Осип Букшований не належав до жодної з цих категорій. Робота у видавництві давала можливість ні в чому собі не відмовляти – гроші у «Космос» поступали регулярно. Причиною ж того, що липневого дня він