– Це пропаганда, – усміхнувся Горенко, – німці використовують її на повну. Лічать кількість збитих, ведуть статистику, потім публікують списки перемог.
– Хіба ми не робимо те саме? – запитала Міра.
– Хто «ми»?
Вона не відповіла. Він мовив далі.
– Коли я вперше сів на кермо «Муромця», мені сказали, що цей літак неможливо здійняти вище за тисячу метрів. Коли я здійняв його на три, мене мало не розстріляли під Варшавою союзники – вони думали, що я – ворог, оскільки не вірили, що «Муромці» Сікорського можуть літати настільки високо. Я бачив не так уже багато пілотів, які перейшли з легкої авіації до нашої Ескадри та раділи польотам на «Муромцях». Літак важчий і менш маневрений, далеко не всі фігури вищого пілотажу на ньому можна виконати.
– А Оспипов?
– Радів. Йому подобалося літати на «Муромцях».
– Чому він був у Петрограді? Його теж відпустили на честь весілля Курдашова? – запитала Міра і відразу додала: – Але поручик Рахлін розповів про…
– Осипова й Агату? Так, заявлятися на весілля суперника – дивний вчинок. Осипов був у Петрограді не заради весілля. Його було направлено в Гатчину як інструктора. А от чому він опинився на літаку, що летів до Києва, – про це краще розпитати у самого Осипова.
Зупинившись, Менчиць запитав:
– А до Гатчини його відправили на відпочинок?
Штабскапітан відповів не відразу.
– Не зовсім.
– Ви самі сказали – він ас…
– Так. Таких не відправляють у тил надовго. Нерідко відпустку поєднують з обов’язками інструктора в одній зі шкіл для пілотів. Але то була не відпустка. Осипов уже майже рік не сідав за кермо літака, а якщо сідав, то не міг злетіти вище за тисячу метрів. Таке іноді трапляється…
Він подивився на співрозмовників і констатував:
– Навряд чи ви зрозумієте.
– Ви не намагаєтесь пояснити, – зупинившись уже біля огорожі, сказала Міра.
Він сказав зовсім не те, на що вона очікувала.
– Отже, колишній слідчий? І навіщо йому це розслідування? Хоча – байдуже. Перекажіть йому, що якщо знадобляться мої свідчення – я завжди на аеродромі.
– Хіба ви не повинні повернутися до Ескадри? – запитала Міра.
– Я? Аж ніяк.
– Чи в школу для пілотів?
– Гатчинським інструктором я перестав бути давно, досить давно.
У розмову раптом втрутився Менчиць:
– Я перекажу ваші слова Тарасу Адамовичу, впевнений, він буде вдячний вам за допомогу.
Горенко коротко попрощався з ними. Менчиць допоміг дівчині піднятися східцями екіпажу, що чекав на них біля самої брами кладовища. Сів поруч та запитав:
– Міро, ви справді