Поклик пращурів. Джек Лондон

та зовнішньої ощадливості. Міг їсти що завгодно, хоч би яким воно було огидним або нестравним; і щойно ковтав їжу, соки його шлунка висмоктували з неї усю поживу до останньої часточки; а кров несла її до найвіддаленіших закутків тіла, вбудовуючи у найгрубіші й найміцніші тканини. Зір та нюх стали надзвичайно гострими, а слух досягнув такої гостроти, що уві сні Бак чув найслабший звук і розумів, щό той віщує – мир або загрозу. Навчився вигризати кригу, коли вона збиралася між пальцями; а коли його мучила спрага і над ополонкою намерзав товстий шар льоду, пес ламав його, ставши на задні лапи й ударивши сильними передніми. Найпомітнішою його навичкою стала здатність відчувати вітер і передбачати, яким він виявиться вночі. Яким би безвітряним не було повітря, коли він рив собі гніздо біля дерева або берега, вітер, що дув пізніше, неминуче бачив: Бак розташувався з підвітряного боку і в затишному укритті.

      Він навчився цьому завдяки не лише досвідові, а й тому, що знову ожили давно померлі інстинкти. Набутки поколінь одомашнених предків ніби висипалися з нього. Пес невловимим чином повернувся до юності своєї породи, до тих часів, коли дикі собаки зграями мандрували через первісний ліс і, наздогнавши здобич, убивали її. Йому неважко було навчитися битися кігтями та зубами і кусати швидко, по-вовчому. Так билися забуті предки. Вони прискорили старе життя всередині його єства, і старі прийоми, які попередники заклали у спадок породи, стали його прийомами. Бак опанував їх без зусиль або відкриттів, так, ніби він володів ними завжди. А коли все ще холодними ночами піднімав носа до зірки і вив довго, по-вовчому, це говорили його пращури, мертві й зітлілі на порох, посилаючи сигнали через століття та крізь нього. І переливи його голосу належали їм та озвучували їхню печаль і те, що означали для них холод, тиша й темрява.

      Таким чином, ніби символізуючи, якою фальшивою штукою є життя, ця давня пісня прокочувалася крізь нього, і він знову повернувся до свого, власного життя; повернувся тому, що люди знайшли на Півночі жовтий метал, і тому, що Мануель був помічником садівника, чиїх заробітків не вистачало на те, щоб задовольнити потреби дружини та різних маленьких копій самого себе.

      III

      Сила первiсного звiра

      У Бакові сильнішав первісний звір, і жорстокі умови подорожнього життя лише посилювали його позиції. І все ж це зростання відбувалося потайки. Його новонароджена хитрість дала йому самовладання та контроль. Він був занадто заклопотаний пристосуванням до нового життя і не лише не ліз у бійки, а й уникав їх, коли тільки можливо. Його позиція була характерна певною розважністю. Він залишався несхильним до квапливості та безглуздя; й у запеклій ненависті, що запала між ним та Шпіцем, не піддавався роздратуванню, утримуючись від будь-яких образливих дій.

      З іншого боку, Шпіц, можливо, відчуваючи у Бакові небезпечного суперника, ніколи не пропускав нагоди погострити зуби. Навіть намагався знущатися з Бака, постійно прагнучи почати бійку, що могла закінчитися