– Так уже ніде́, – Клим звик, що його прізвище всюди вимовляють на французький манер, наголошуючи на останньому складі.
– Гаразд, нехай так: ніде́ в Другому окрузі, – легко погодився співрозмовник.
– І, якщо можна, не треба розбавляти мені водою.
– Герої інакше не п’ють. Я б здивувався, аби ви про це не просили.
Офіціант кивнув і зник.
– Ми не знайомі, хоч ви мене знаєте, – нагадав Кошовий, вже здогадавшись, хто перед ним.
– О, мій Бог! – співрозмовник торкнувся пальцем чола, простягнув руку. – Куртуа, Жульєн Куртуа. Маю честь служити редактором «Парі Суар», газети, яка зробила вас знаменитим. А номер із вашою фотографією – популярним. Ви ж його маєте із собою.
Редактор кивнув на скручену газету, що витикалася з кишені Климового пальта.
– Я, власне, з тим і прийшов.
Кошовий розгорнув газетний аркуш на тому місці, де надрукували його знімок.
– Щось не так?
Наспів офіціант, поставив перед Климом чарку з сірувато-зеленою рідиною. Від напою легенько тягнуло анісом. Кошовий, не припрошуючи Куртуа до компанії, зробив невеличкий ковток, визнав:
– Справді, непогано.
– То що не так? – повторив редактор.
– З пастісом? Усе добре.
– Я не про пастіс, самі ж розумієте, – погляд Куртуа зробився підозрілим та колючим. – Давно їм редакторський хліб, месьє Кошові. Якщо особа, зображена на фото, знаходить тебе під час обіду, це означає – особа має претензію.
– Маю, – визнав Клим.
– Відразу питання: а де ви були весь цей час?
– Який – цей?
– Газета з вашим портретом вийшла два дні тому, – Куртуа знову послабив краватку. – Тобто, минуло два дні й дві ночі. Ви напевне бачили себе на передовиці раніше, не тепер. Чому не поспішали?
– Ви ще не знаєте суті мого протесту.
– Хіба це має якесь значення? Є приказка про виделку, яка доречна під час обіду, – задля наочності редактор узяв своє столове приладдя, показав Климові, акуратно поклав назад на серветку. – Що б ви тепер, через дві доби, не закинули мені чи моїм репортерам, виправленню не підлягає. Це якби ви сьогодні з’їли біфштекс, а за два дні заявили – не смакувало.
– Навряд мушу звітувати вам, де був і що робив, – парирував Кошовий. – Та приймаю ваші аргументи. Я прихворів, месьє Куртуа. Не йти ж до вас із нежиттю. Зараз значно легше. Тим більше, ось непогані ліки, профілактика.
Він зробив ще ковток, цього разу – більший.
– Гаразд, слухаю вас, – здався редактор, захисна агресія трохи спала. – Публікація про ваш подвиг створила вам, апатриду, особі без документів, проблеми з поліцією? Дозвольте мені особисто вирішити їх – знаю впливових людей у префектурі.
– Хіба що в мене є певний сумнів щодо визначення. Жодних подвигів, заступився за даму, ще й заподіяв їй шкоди при тому.
– Мадемуазель Шарлот не звинувачує вас. Навпаки,