Основні вектори зовнішньої військової експансії Ярослава були спрямовані в кількох напрямках.
Пріоритетним для нього був напрямок західний. Він прагнув повернути Русі ті міста, які були забрані польським королем Болеславом Хоробрим. Передусім це стосувалося Червенських міст над Західним Бугом. Також Ярослав втручався в польські справи і став важливим гравцем у політичній боротьбі, яка велася в Польщі після смерті Болеслава Хороброго.
Ярослав робив певні кроки в підпорядкуванні фіно-угорських племен, котрі жили на північно-східних теренах Європи.
Певну роль у зовнішній політиці Ярослава відігравала також експансія на терени, де проживали литовські племена. Проте цей напрямок не був важливим.
Традиційними для руських князів були походи на Візантію. Ярослав теж здійснює такий похід, посилаючи на цю війну свого старшого сина Володимира. Щоправда, цей похід не був вдалим у військовому сенсі. Проте дозволив Ярославу отримати певні бонуси у відносинах із Візантійською імперією.
Однією із головних заслуг Ярослава стала розбудова столиці Русі – Києва.
У «Повісті минулих літ» під 6545-м роком (1037 р. від Різдва Христового) читаємо:
«Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення Святої Богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини»[181].
Проведені археологічні дослідження дають підстави говорити про грандіозність будівництва Києва за часів Ярослава Мудрого. Оборонний вал, який оточував новий град, починався від «міста Володимира» і йшов у південний бік до нинішнього Майдану Незалежності, а звідти тягнувся до Золотих воріт. Далі вздовж сучасної вулиці Ярославів Вал він виходив на теперішню Львівську площу, а вже звідти через сучасну вулицю Велику Житомирську «повертався» до валів «міста Володимира». У тих місцях, де вал проходив по відносно рівній поверхні, був викопаний глибокий рів.
Висота валу сягала близько одинадцяти метрів. На ньому стояли дерев’яні заборола вистою до метрів п’яти. Ширина його була двадцять сім метрів, а протяжність три з половиною кілометра. На той час це були грандіозні фортифікаційні споруди, будівництво яких потребувало виконання величезного обсягу робіт[182].
Територія, яку оточували нові укріплення, у сім (!) разів перевищувала «місто Володимира». Становила вона понад 70 гектарів. Звичайно, Київ тоді ще не «дотягував» до колишніх столичних міст Білої Хорватії. Та все ж тоді це справді було велике місто.
В’їхати до «міста Ярослава» можна було через троє воріт – Золоті, Лядські та Жидівські.