Можемо виділити кілька напрямків завойовницьких походів Володимира.
Перший напрямок – райони Оки й Поволжя з метою заволодіти волзьким торговим шляхом. Загалом дії в цьому напрямку виявилися невдалими.
Другий напрямок – укріплення тилів шляху «із варяг у греки». Це знайшло вияв у підкорені радимичів та розгромі ятвягів.
Третій напрямок – завоювання територій на заході: підпорядкування Червенських міст, Перемишля й території білих хорватів. Це відкривало для Русі перспективи торгівлі з країнами Центральної й навіть Західної Європи.
Можна виділити ще один напрямок – кримський, який мав на меті тиск на Візантію.
Завойовницькі походи – це була лише один бік медалі воєнної політики Володимира. Була й другий бік – оборонна. Чимало уваги князеві доводилося приділяти обороні Києва й руських земель від печенігів. Те, що це войовниче кочове плем’я становило велику загрозу для Русі, сумніву немає[164]. Не даремно літописець так багато уваги приділяє печенігам, опису оборони від їхніх нападів.
У «Повісті минулих літ» розповідається, що після прийняття християнства Володимир почав посилати своїх синів на княжіння в різні землі своєї держави. Про це говориться таким чином: «Володимир, отож, просвітився сам, і сини його, і земля його. А було в нього синів дванадцять: Вишеслав, Ізяслав, Святополк і Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив він Вишеслава в Новгороді, а Ізяслава в Полоцьку, а Святополка в Турові, [а] Ярослава в Ростові. І коли помер найстарший, Вишеслав, у Новгороді, то посадив він Ярослава в Новгороді, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Деревлянах, Всеволода у Володимирі, Мстислава в Тмуторокані»[165].
Це повідомлення має певні елементи міфологізації. Літописець говорить про дванадцять синів Володимира. Тут відразу виникає біблійна алюзія з дванадцятьма апостолами. Враховуючи те, що у Володимира було багато жінок і наложниць, синів було більше.
Є певні сумніви, що акт відправлення синів на княжіння в різні сторони «держави Володимира» відбулося в один момент, відразу після хрещення.
Наведений уривок нам дає уявлення про тогочасну Русь. Центром її був Київ, де перебував великий князь. Важливим престолом вважався престол новгородський. За часів Володимирового батька, Святослава, такого ще не було. У Новгород Володимир відправляє свого найстаршого сина – Вишеслава. Важливими вважалися престоли в Полоцьку, Турові та Ростові. Перший із них розташовувався фактично на шляху «із варяг у греки» (нині це територія Білорусі).
Турів був у басейні Прип’яті, яка поєднувала Київ із Поліссям та Волинню, зокрема Червенськими містами на Західному Бузі. Ця земля стала об’єктом