Окрім оборонного будівництва, Володимир здійснював будівництво церковне. Він наказав спорудити в Києві церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Вона більш відома під назвою Десятинної, оскільки князь для неї віддав десяту частину своїх доходів[172].
Храмове будівництво не лише змінювало міський пейзаж. Церква, яка розташовувалася посеред міста, нагадувала жителям і гостям граду, що вони християни. Також храми ставали важливим осередком комунікації.
З храмами пов’язувалися деякі консолідуючі традиції. У «Повісті минулих літ» говориться про те, що після побудови Десятинної церкви князь Володимир «справив празник», де були не лише представники еліти (бояри, посадники, старійшини), а й «люди многії»[173]. Бідним під час цього празника роздавали гроші. Безперечно, такі дійства згуртовували київську громаду.
Пам’ятник Князю Володимиру Великому у Гданську
Окрім того, Володимир для «кращих людей» щонеділі організовував бенкети[174]. Це теж був один із засобів консолідації соціальної верхівки.
За часів Володимира творена ним держава почала налагоджувати дипломатичні стосунки із Візантією та іншими сусідніми країнами. У «Повісті минулих літ» говориться, що цей князь одружився з цесарицею Анною, сестрою візантійських імператорів[175]. А в період Середньовіччя династичні шлюби якраз і були одним із засобів налагодження дипломатичних стосунків між державами. Літописець спеціально зазначає: «І жив він (Володимир – прим. автора) із князями навколишніми у мирі – з Болеславом лядським, і з Стефаном угорським, і з Ондроником чеським, і був мир межи ними і дружба»[176]. Отже, князь дбав про те, щоб встановити мирні відносини зі своїми християнськими сусідами на Заході. Попередники Володимира хоча й налагоджували дипломатичні відносини із сусідніми державами, але загалом це мало ситуативний характер. Тепер же ці відносини стали системними.
Загалом можемо констатувати: саме Володимир почав реалізовувати «проєкт» територіальної Руської держави. Не без того, що певні передумови для цього «проєкту» були закладені ще раніше. Зокрема, руськими князями до Володимира був освоєний шлях «із варяг у греки», налагоджувався збір данини з певних територій, спостерігалися спроби встановити дипломатичні стосунки з Візантійською імперією. Окрім того, княгинею Ольгою було прийнято християнство в його візантійській версії.
У плані соціальному Руська держава мала кілька рівнів. Перший рівень – це столична еліта. Її представляли князі, члени князівської родини, їхні дружинники, із середовища яких походили «кращі мужі», представники княжої адміністрації, бояри тощо. Ця еліта намагалася контролювати не лише Київ із його торговим і ремісничим населенням, а й землі, які поступово ставали частиною Русі. У ці землі посилалися спеціальні представники, серед них і члени князівської родини.
Культурною й інтелектуальною