Мисливські усмішки. Остап Вишня. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Остап Вишня
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия: Перлини української класики
Жанр произведения: Юмористическая проза
Год издания: 0
isbn: 9786171276031
Скачать книгу
type="note">{59}, й квит. Візьмеш у руки – тане. Не береш – не тане…

* * *

      Літають над морем рибалки (птиці) й баклан. Рибалки – білясті, баклан – чорнявий. Ловлять рибу…

      ………………………………

      Приблизно оце точний науковий нарис Чорного моря на підставі власних спостережень…

      Гори

      Гори – штука висока… Це – взагалі…

      Кримські гори – так само не низенькі, не маленькі й не коротенькі…

      Отак, положим, як із моря на їх дивишся:

      – Дрібниця! Далеко, кажете? Та де там далеко: от же, рукою дістати можна! Ото Ай-Петрі?! Високо, по-вашому? Та розженусь добре – і там!..

      Можете не розганятись: повірте краще, що не близько…

      На 25 верстов той Ай-Петрі од вас, – це ще як навпростець, а як крутитиметесь стежками, щоб до нього дістатися, то й прокрутитесь верстов із сорок…

      Піддурюють гори, і здорово-таки нас, степовиків, піддурюють…

      Як виїхати на човні на море так верстов на п’ятнадцять-двадцять од берега і подивиться на берег – так увижається, що купонька невеличка тих гір Кримських…

      Що від Севастополя аж до Феодосії тягнуться?! Ну так що ж з того?! Та просто так би взяв – забрав на оберемок і поніс… Так ото їх здається небагато. А воно сто верстов!

      На сто верстов тягнуться із заходу на схід гори Кримські… Тягнуться на цілих сто верстов і звуться скрізь яйлою. Обіймає та яйла берег Південний Кримський, не пускає на нього холодів та вітрів із півночі, і тепло на тому березі…

      А зніміть яйлу, ізстружіть її якимось величезним рубанком, і не буде знаменитого Південного Кримського берега, і кипарисів не буде, і магнолій не буде, і лаврів не буде…

      Рівно скрізь буде! Провідники зникнуть… І литимуть тоді дами отакі, як горіхи, сльози…

      Не за провідниками (що ви, що ви?!) литимуть вони сльози, а за горами… Бо ж красиві гори! Могутні гори! Велетні гори! Як же за такими горами та не заплакати?!

* * *

      Звідки взялися Кримські гори?

      Од Бога!

      В один із шести днів, коли Бог творив світ, сотворив він і Кримські гори…

      Геологи, народ невірний, намагаються довести, що Кримські гори постали поволі, протягом кількох геологічних періодів, і через одкладання глибоководних осадків (вапняків), і через землетруси й т. д., й т. п.

      А княгиня Є. Горчакова (княгиня, а не якийсь там геолог!), лежачи на Сакській площадці, ясно й просто пише, дивлячись на гори:

      И горит мое сердце любовью,

      Взор усталый туманит слеза,

      И хвалу всемогущему Богу

      С тайным трепетом шепчут уста.

      А за що «с тайным трепетом шепчут уста»?

      Думаєте – даром?!

      За те, що сотворив Бог гори. Та не тільки гори, а й дачу, і виноградники, і слуг, і ренту…

      І все це конкретне, таке, за що можна подержатись… А геологи що?!

      «Періоди»?! «Доби»?!

      І все це абстракція.

      Бог! І більше ніхто не міг утворити такі прекрасні гори, як Кримські!.. І не сперечайтесь!

* * *

      Кожна гора зокрема,