Певна річ принципово може бути дана лише «однобічно», і це означає не лише неповністю, недоконано у будь-якому можливому сенсі, а саме те, що приписує презентація через відтінювання. Певна річ необхідно дана в простих «
способах явища», при цьому в схопленні
ядро «насправді презентованого» необхідно оточене
горизонтом невластивої «співданості» і більш-менш невиразної
невизначеності. І сенс цієї невизначеності знов-таки визначено завдяки загальному сенсу сприйнятої речі взагалі та як такому, тобто завдяки загальній сутності того типу сприйняття, який ми називаємо сприйняттям речі. Адже ця невизначеність необхідно означає
можливість визначення чітко приписаного стилю. Вона
вказує на можливі розмаїття сприйняттів, які континуально переходять одне в одне, збираються в єдності сприйняття, в якій континуально тривала річ в дедалі нових шерегах відтінювань показує дедалі нові (або у зворотному напрямку – старі) «боки». При цьому поступово насправді презентуються, отже насправді даються, невластиво співсхоплені моменти, невизначеності дістають визначення, аби потому самим перетворитися на ясні даності; звичайно, ясне навпаки знову переходить у неясне, презентоване в непрезентоване тощо.
У такий спосіб бути in infinitum недосконалим притаманно нескасовній сутності кореляції речі та сприйняття речі. Якщо сенс речі визначається через даності сприйняття речі (а що ще може визначати сенс?), тоді він вимагає такої недоконаності, необхідно вказує нам на континуально єдині зв’язки можливих сприйняттів, які простягаються від якогось здійсненого сприйняття в нескінченно багатьох напрямках у
систематично чітко врегульований спосіб, причому до нескінченності в будь-якому напрямку, що завжди скерований певною єдністю сенсу. Завжди принципово залишається горизонт невизначеності, яка може бути визначена, ми можемо стало просуватися в досвіді, стало продовжувати тривання актуальних сприйняттів тієї ж самої речі. Жоден Бог не може в цьому щось змінити, так само як те, що 1 + 2 = 3, або те, що існує якась інша сутнісна істина.
Узагалі варто ще зауважити, що трансцендентне буття будь-якого ґатунку, зрозуміле як буття для певного Я, може бути даним лише як річ, тобто лише завдяки явищам. Інакше воно було би буттям, яке також могло би бути іманентним; але те, що можна сприйняти іманентно, можна сприйняти лише іманентно. Тільки якщо припускатися описаних вище й прояснених тепер помилок, можна вважати можливим, що те саме одного разу може бути даним завдяки явищу, у формі трансцендентного сприйняття, а іншого – завдяки іманентному сприйняттю.
Та спочатку ми увиразнимо ще один специфічний момент контрасту між річчю та переживанням. Ми сказали, що переживання не презентується. Це означає, що сприйняття переживання є простим баченням чогось даного (або такого, що має бути даним) в сприйнятті як «абсолют», а не ідентичним, що відтінюється в різних способах явлення. Тут утрачає сенс усе, що ми сказали про даність речі, і це має стати цілковито ясним в усіх подробицях. Чуттєве переживання