4 3 2 1. Пол Остер

його приватним притулком, де він сортував і роздивлявся свої бейсбольні картки, збивав пластмасові кеглі пластмасовими кулями для боулінгу, кидав брязкальця крізь отвори в дерев’яних мішенях і цілив дартами в маленьку мішень з червоним кружальцем посередині. І ось тепер ту кімнату в нього забрали, що навряд чи можна було розцінити як приємну подію, забрали наприкінці жовтня, і невдовзі після того, як його додаткову світлу кімнату було обернено на темну фотолабораторію, трапилася іще одна не дуже приємна подія: матір сказала йому, що більше не зможе забирати його зі школи. Вона й надалі відвозитиме його туди вранці, але більше не може розраховувати на те, що вдень буде вільною, тому тепер на сходах школи його стрічатиме бабуся і супроводжуватиме назад додому. Фергюсону це не сподобалося, оскільки він, виходячи з жорсткої моральної доктрини, був проти будь-якої зміни взагалі, але він був не в змозі протестувати і мав робити те, що йому скажуть, і тому те, що колись було найкращою частиною дня – знову зустріти свою матір після шести з половиною годин нудьги, доган та запеклих суперечок зі Всевишнім, – перетворилося в занудливу подорож у західному напрямку зі своєю товстою бабусею Нана, яка ледве шкандибала і була настільки сором’язливою та стриманою, що ніколи не знала, що йому сказати, а це означало, що дуже часто вони їхали додому абсолютно мовчки.