з приємністю підмітив, як Емі, зайшовши до кімнати, знову кивнула, немовби схвалюючи те, що побачила, – десятки відомих імен і знаменитих творів, до яких вона почала придивлятися, показуючи то на одну книгу зі словами: «До біса гарна штука», то на другу, приказуючи «А цю я іще не читала». Невдовзі вона всілася на підлогу біля ліжка, і Фергюсон, слідуючи її прикладу, також сів на підлогу, лицем до Емі на відстані трьох футів від неї, прихилившись спиною до шухляд свого робочого столу, і протягом наступних півтори години вони говорили, зупинившись лише тоді, коли хтось постукав у двері і оголосив, що в дворі вже подають страви. Ця заява погнала їх униз, де вони ненадовго приєдналися до решти компанії, щоби поласувати гамбургерами та попити забороненого пива у присутності своїх батьків, котрі, всі четверо, ані оком не моргнули через таке кричуще порушення закону, а потім Емі встромила руку в свою сумочку, видобула звідти пачку «Лакі Страйк» і підкурила цигарку прямісінько в присутності своїх батьків (які знову й бровою не повели), при цьому пояснивши їм, що вона багато не курить, але їй подобається присмак тютюну після їжі, а після того, як їжа й цигарка були спожиті, Фергюсон та Емі вибачилися й повільно пішли прогулятися мікрорайоном в променях сідаючого сонця і невдовзі опинилися на тій лавці, де він востаннє поцілував Анну-Марію перед тим, як вона щезла, а невдовзі після того, як Фергюсон та Емі домовилися побачитися наступної суботи в Нью-Йорку, вони також почали цілуватися – то був незапланований спонтанний порив, їхні вуста прикипіли одне до одного, язики завертілися, зуби зацокали, невгамовні еротичні зони їхніх статево дорослих тіл збудилися, й вони почали цілуватися з таким захватом і так самозабутньо, що мало не поз’їдали один одного. Але Емі раптом відсахнулася від нього й почала сміятися; то був вибух захеканого й ошелешеного сміху, і невдовзі Фергюсон також почав сміятися. «Чорт забирай, Арчі!», сказала вона. «Якщо ми зараз не зупинимося, то через хвилину поздираємо один з одного одіж». Емі підвелася й простягнула йому праву руку. «Ходімо, навіжений! Ходімо назад до будинку».
Вони були однакового віку, або майже однакового: їй було двісті місяців, а йому – сто дев’яносто вісім, але через те, що Емі народилася наприкінці 1946 року (29 грудня), а Фергюсон на початку 1947 (3 березня), Емі на цілий рік випереджала його у школі, а це означало, що вона невдовзі мала піти до випускного дванадцятого класу, тоді як йому іще належало смиренно скніти в одинадцятому. В той момент коледж був для нього поняттям надзвичайно розпливчастим, чимось далеким, іще безіменним, тоді як вона вже частенько займалася тим, що вивчала мапи майбутнього життєвого маршруту і вже починала пакувати валізи. Емі сказала, що подасть документи до різних вузів одночасно. Всі казали їй, що треба буде підстрахуватися, мати другий і навіть третій запасний варіанти, але насправді її найпершим і, фактично, єдиним варіантом був Барнард, найкращий коледж Нью-Йорка, чисто дівчачий аналог чисто хлоп’ячого
