Про це кажуть самі факти життя. Справді, лише за наявності майже всього необхідного для полегшення життя і для розваг почали вже шукати таке знання. Бо очевидно, що ми прагнемо його не задля якоїсь іншої користі. І подібно до того, як ми вважаємо вільною людину, яка живе заради себе, а не заради іншого, так само лише ця наука є вільною серед інших, бо лише вона існує заради самої себе.
А тому набуття такого знання справді здається чимось, що перевищує людські можливості, адже багато в чому природа людей є рабинею, тож, згідно з Симонідом, «тільки бог міг би мати цей привілей», людям же не належне шукати невідповідного їм знання. Отож, якщо хоч почасти праві поети, і заздрити природно для богів, [983a] [1] то найімовірніше саме в цьому випадку, і горе всім, хто не знає міри.
Однак не можна припустити, щоб божество було заздрісним, до того ж, за приказкою, «багато брешуть співці». Також жодна інша, відмінна від цієї наука не може бути ціннішою і гіднішою. Адже найбожественніше знання є найціннішим. Окрім того, лише таке знання може бути божественним у подвійному сенсі: по-перше, божественною є та наука, якою насамперед міг би володіти бог; по-друге, якщо існує така наука, то це має бути наука про божественне. Тож тільки знання причин і начал відповідає обом умовам. Адже бог усім здається однією з причин і певним началом, і цією наукою міг би володіти лише, або передусім бог. [10] Тому всі інші науки є більш необхідними за цю, але жодна не є кращою.
Одначе оволодіння цією наукою має привести нас у певному сенсі до протилежності того, що ми шукали спочатку. Адже починають усі, як ми казали, з дивування з того, що стан речей є таким, яким він є, подібно до того як речі, що виникають самовільно, видаються дивними тим, хто ще не бачить їхньої [15] причини, або коли йдеться про сонцевороти, або несумірність діагоналі. Скажімо, всім видасться дивним, якщо якусь річ не можна буде виміряти найменшою мірою. А наприкінці потрібно прийти до протилежного і, за приказкою, кращого, саме так, як у цих випадках, коли причину вдасться знайти. Адже ніщо б [20] так не здивувало геометра ніж те, що діагональ виявилася б сумірною. Отже, про те, в чому полягає природа шуканої науки, а також про мету, до якої має привести пошук і весь хід дослідження, ми сказали.
3
Очевидно, що ми шукаємо знання [25] первісних причин (адже зазвичай ми кажемо, що знаємо, тоді, коли вважаємо, що пізнали першу причину), а про причини говориться у чотирьох значеннях: по-перше, ми називаємо причиною сутність, або чимбутність – адже кожне «чому» веде