Далі, як це зазвичай буває після оголошення таких драматичних звісток, на якусь мить встановилася цілковита й непорушна тиша, а потім уся зала вибухнула оплесками. Чверть століття тривала війна Риму з Мітрідатом. Хтось казав, що в Азії він винищив вісімдесят тисяч римлян. Інші казали про сто п’ятдесят тисяч. Та яке б з чисел не відповідало дійсності, Мітрідат був уособленням самого жаху. З незапам’ятних часів його ім’ям римські матері лякали своїх дітей, аби змусити їх добре поводитися. А тепер його більше не було! І в цьому – заслуга Помпея! І байдуже, що Мітрідат вчинив самогубство, аби не загинути від руки римлянина, – старий тиран спробував прийняти отруту, та вона не подіяла через те, що старий тиран довгими роками, побоюючись отруєння, вживав протиотруту для перестороги – і довелося кликати солдата, який його і добив. І байдуже, що багато хто вважав, що це саме Лукулл – який досі чекав на свій тріумф за міськими мурами – заклав підвалини тієї стратегії, яка зрештою поставила Мітрідата на коліна. Важливим було те, що сьогодні героєм був Помпей – і Цицерон знав, що робити в цьому випадку. Щойно оплески затихнули, він підвівся та запропонував оголосити п’ять днів всенародної подяки в Римі на честь військового генія Помпея. Сенат зустрів цю пропозицію оплесками. Потім він дав слово Гібриді, який теж пробуркотів декілька слів захоплення. Далі консул надав Целеру можливість прославити свого брата, який проплив та проскакав тисячі миль, аби донести до нас цю добру звістку. І в цю мить зі свого місця підвівся Цезар – Цицерон надав йому слово, вважаючи, що той запропонує принести богам жертви на знак подяки.
– При всій повазі до нашого консула дозвольте запитати, чи ми не занадто бережливі у проявах нашої подяки? – сказав Цезар оксамитовим голоском. – Пропоную поправку до пропозиції Цицерона. Кількість днів всенародної подяки має бути збільшена вдвічі і становити десять днів. Окрім того, Сенат має надати Гнею Помпею довічний дозвіл з’являтися під час Ігор в одязі тріумфатора – аби навіть під час відпочинку наші громадяни не забували, чим йому завдячують.
Мені майже було чути скрегіт зубів Цицерона за його штучною посмішкою, коли він ставив цю пропозицію на голосування. Він знав, що Помпей зверне увагу на те, що Цезар виявився вдвічі більш щедрим, ніж сам консул. Пропозицію було підтримано одноголосно, за винятком одного голосу молодого сенатора на ім’я Марк Катон. Він заявив, що Сенат обходиться з Помпеєм, наче він цар, займається запопадництвом та підлабузництвом – і засновники Республіки вже, певне, попереверталися в своїх трунах. Він у своєму виступі відверто глузував з рішення Сенату – і двоє сенаторів, що сиділи по обидва боки, спробували силою всадити його на місце. По обличчях Катулла та решти патриціїв я зрозумів, що