Гадаю, що поведінка і зовнішній вигляд моїх героїв заслужать чимало докорів з боку осіб, які дивитимуться на мій твір з урахуванням того часу, в який жили його персонажі. Можливо, я описав надто мало таких побутових деталей і вчинків, які можна назвати сучасними; але, з іншого боку, також вельми можливо, що я поєднав звичаї двох або трьох століть і наділив епоху Річарда І явищами, які існували або набагато раніше, або набагато пізніше зображеного часу. Я заспокоюю себе тим, що подібні помилки не привернуть уваги пересічного читача і що я зможу поділити незаслужений успіх з тими архітекторами, які, не дотримуючись ніяких приписів, без будь-якої системи прикрашали готичний стиль візерунками, запозиченими з інших стилів та інших періодів мистецтва. Ті самі читачі, яким глибокі історичні знання дадуть підстави суворо засуджувати мої помилки, поставляться до мене з певною поблажливістю саме завдяки розумінню складності мого завдання. Мій шанований, але незаслужено забутий друг Інгульфус
[47] дав мені чимало цінних порад; але світло, пролите Кройдонським ченцем
[48] і Джефрі де Вінсау
[49], затьмарюється такою безліччю нецікавого і незрозумілого матеріалу, що я радо звернувся по допомогу до сторінок Фруасара
[50], хоч він і був відомим в епоху, надто віддалену від описуваних мною подій. І все ж, любий друже, якщо Ви будете досить великодушні, щоб пробачити мені цю зухвалу спробу сплести собі вінок менестреля з коштовних перлин старовини і з брістольських дрібничок
[51], якими я намагався підмінити справжні скарби, – я впевнений, що Ваше розуміння труднощів мого завдання примирить Вас із недосконалістю її виконання. Щодо матеріалів, мені лишається додати небагато: всі вони містяться в одному англонорманському рукописові. Сер Артур Уордор
[52] дбайливо зберігає його у третій шухляді свого дубового столу; проте він нікому не дозволяє до нього доторкнутись, а сам не в змозі прочитати в ньому жодного слова. Під час мого перебування в Шотландії я б ніколи не дістав дозволу побачити ці дорогоцінні сторінки, якби не пообіцяв позначити їх яким-небудь чудернацьким шрифтом під назвою «рукопис Уордора», таким чином виокремивши його з-поміж усіх інших і надавши йому такого самого значення, яке мають рукописи Бенетайна, Окінлека
[53] та інші пам’ятки працелюбності середньовічних переписувачів. Я б надіслав Вам для ознайомлення стислий зміст цього цікавого твору, який я з Вашого дозволу додаю до третього тому мого роману, якщо диявол друкарства не буде втішений після набору всієї книги.
Прощавайте, дорогий друже, я сказав досить для того, щоб пояснити, якщо не виправдати, свою спробу. Незважаючи на Ваші сумніви і мою власну нездарність, я все ж таки сподіваюся, що вдався до цієї спроби не марно. Сподіваюся, Ви вже одужали після весняного нападу подагри, і буду радий, якщо Ваші вчені лікарі порадять Вам здійснити подорож у ці краї. Не так давно при розкопках поблизу стін древнього
