Поміркуймо далі. Припустімо, що наш неофіт у своєму новому захопленні давниною спробує наслідувати те, що викликає в нього такий захват; він вчинить дуже нерозумно, якщо випише зі словника застарілі слова і вживатиме їх замість слів і виразів, поширених у наш час. Саме такої помилки припустився Чатертон[45]. Прагнучи надати своїй мові старовинного звучання, він знехтував усіма сучасними словами і створив мову, яка не має нічого спільного з жодною з тих, якими коли-небудь говорили у Великій Британії. Той, хто хоче наслідувати давню мову, повинен засвоїти загальний характер її граматичних форм, виразів, зворотів, принципів узгодження слів, а не ганятися за рідкісними і забутими словами. Як я вже казав, у творах давніх авторів застарілі слова трапляються набагато рідше, ніж слова, вживані досі, але з іншим значенням та в іншому написанні. Співвідношення між ними становить приблизно один до десяти.
Усе, сказане мною про мову, тим паче стосується зображення почуттів і звичаїв. Найважливіші людські пристрасті у своїх проявах, так само як і джерела, що їх живлять, є загальними для всіх суспільних прошарків, країн і епох; це, безперечно, свідчить про те, що хоч певний суспільний лад впливає на погляди, думки і вчинки людей, та самі люди за своєю природою мають багато спільного. Наші предки відрізнялися від нас, звичайно, не більше, ніж єврей відрізняється від християнина. «Хіба вони не мають рук, органів, членів тіла, почуттів, уподобань, пристрастей? Хіба не та сама їжа живить його, хіба не та сама зброя його ранить, хіба він не страждає на ті самі недуги, хіба не ті самі ліки зцілюють його, хіба не гріють і не холодять його ті самі літо і зима, що й християнина?» Тому їхні почуття і пристрасті за своєю природою і за своєю силою близькі до наших. І коли автор береться за написання роману або іншого художнього твору, на зразок того, який вирішив написати я, виявляється, що доступний йому матеріал – як мовний, так і історично-побутовий – такою ж мірою належить сучасності, як і часові, обраному для описання. Ця обставина надає автору свободу вибору і робить його працю легшою, ніж здавалося спочатку. Розглянемо приклад із галузі суміжного мистецтва. Можна сказати, що в живописі старовинні деталі збагачують пейзаж специфічними рисами. Лицарський замок повинен здійматись у всій своїй величі, люди повинні мати той одяг і ті пози, що були властиві