– Моя оселя не годиться для такого шляхетного пана, – мовив відлюдник. – Я тут живу у спокої, харчуюся корінням та корою і не можу прийняти в себе навіть убогого жебрака, хіба що рятуючи його від смерті.
Король поцікавився, як йому потрапити до найближчого міста. Зрозумівши, що шлях туди знайти важко навіть ясного дня, він мовив: чернець хай там собі як хоче, а він, король, буде його гостем на цю ніч. Відлюдник погодився, проте натякнув, що, якби він не носив чернечого одягу, то не зважив би на погрози, і що погоджується він не з остраху, а просто щоб показати смиренність.
Короля впустили до келії і дали йому два оберемки соломи, щоб він влаштувався з усією можливою зручністю. Він заспокоював себе тим, що тепер принаймні має дах над головою, і що
Розвидниться невдовзі.
Проте скоро в гостя з’явилися інші забаганки. Він вимагає вечері, кажучи:
Про одне не забувайте:
Що б удень я не робив,
Та вночі я веселюся.
Втім, хоч він і сказав, що любить смачно попоїсти, а також що він – королівський челядинець і заблукав під час ловів, проте не зміг випросити у скнари-ченця нічого, крім хліба та сиру, які не здалися йому надто привабливими. Ще менше привабив його «тверезий трунок». Врешті-решт король став вимагати, щоб господар відповів йому на питання, яке гість невпинно задавав йому:
Не полюєш ти дичину?
Ну, то це твоя провина!
Ти живеш серед діброви,
Де ніхто тебе не зловить;
Як лісничий ляже спати,
Можеш вільно полювати.
Певно, добрий ти стрілець,
Хоч за одягом чернець.
У відповідь чернець висловлює підозру, що гість хоче дізнатися, чи не переступав він мисливські закони; якщо звістка про це дійде до короля, йому, ченцю, напевне, таки вкоротять віку. Едуард запевняє відлюдника, що збереже його таємницю, і знов домагається, щоб він почастував його олениною. Чернець не погоджується, посилаючись на свої обітниці, і продовжує заперечувати:
Молоко саме лиш п’ю,
А дичини я не б’ю.
Біля вогнища погрійся,
Рясою моєю вкрийся
І тихенько спи собі.
Слід гадати, що тут у рукописі є пропуск, бо незрозуміло, що ж урешті-решт спонукає впертого ченця задовольнити королівське бажання. Але, мовивши, що його гість – «хлопець хоч куди», богобоязкий чернець частує його всім найкращим, що є у сховку. На столі з’являються дві свічки, білий хліб і пироги; на додачу ще й солона та свіжа оленина, від якої вони відрізають найкращі шматочки.
– Мені довелося б жувати сухий хліб, – сказав король, – якби я не випросив у тебе твоєї мисливської здобичі. От тепер це буде справжня королівська вечеря, якщо знайдеться щось випити.
Чернець залюбки погоджується і наказує служникові витягти з потаємного сховку біля його ліжка барильце в чотири галони; і тоді всі троє гуляють на славу. У цій пиятиці головує