За мить таксі від’їхало від головної брами Баб-Бу-Джелуд й рушило в напрямку центрального автовокзалу. Зі слів водія, дорога мала тривати не довше десяти хвилин. Він вивернув кермо та вивів авто на ширшу головну дорогу. Обабіч метушились люди з пакунками, а продавці закривали свої лавки – усі готувалися до азану.
Горло вперше за останні шість годин потурбувало Остапа. Кашель виривався голосніше за гул вітру з прочиненого вікна. Жоден з друзів не наважився порушити тишу, подумки розгулюючи наступним містом.
Шафшавен, або Шавен, був родзинкою для туристів у Марокко. Місто, збудоване на схилі хребта Ер-Риф та оточене високими захисними мурами, стало прихистком для багатьох мусульманських та єврейських вигнанців з Андалузії. Архітектура міста поступово набирала вигляду рідної для них іспанської домівки, а стіни вималювались у священний для євреїв синій колір – колір неба. Століттями місцеві підтримували традицію і щороку кожна вулиця, земля, стіни, дахи, абсолютно все фарбувалось у небесний колір, що притягувало туристів нарівні з грецьким Санторіні. Але так було не завжди. До початку двадцятого століття Шавен був замкнений для невірних. Якщо вірити легендам, той, хто не поклонявся ісламу, забрівши за стіни міста, був негайно жорстоко страчений. До 1920 року лише трьом іноземцям удалося проникнути за мури міста, і тільки один зміг живцем утекти звідти. Завдяки недоторканості архітектура Шафшавена ідеально збереглася.
Ян разом із Мартою найбільше чекали поїздки до синього міста, адже це була жива муза для історій про все на світі, і здебільшого про саме зло та ненависть. Хлопець хотів відчути свободу серед гір та побачити, як цією свободою розпоряджаються місцеві жителі, яким постійно доводиться боротися з сусідом-криміналітетом – людьми, які організовано та нелегально вирощували коноплю серед цих же гір.
Водій пришвидшив авто до вісімдесяти кілометрів за годину, від чого пасажирів уп’яло в сидіння й перехопило подих. Ян поглянув на марокканця, але замість звичного для них безтурботного спокою зауважив певний страх. З кожною секундою страх все більше виривався назовні.
– Гей! Повільніше!
Чоловік не зважав на українців і щось швидко бурмотів під ніс арабською.
На мить Остапові очі згасли, чорна завіса опустилась, залишаючи світ за межами баченого. Зникли будь-які звуки та запахи. Хлопця викинуло зі свідомості й одразу повернуло, наче натягнуту гуму, що після пострілу повертається в первинний стан. Жодного болю, жодних відчуттів узагалі. Все це тривало менше сотої секунди, однак, як тільки повернулась свідомість, нічого з того він уже не пам’ятав.
– Що ж, рушаймо, – промовив хлопець, зиркнувши на водія, – ов…
Погляд прикипів до лобового скла, за яким будинки майоріли з величезною швидкістю. Авто вивертало з боку в бік, кидаючи салоном пасажирів. Водій наче прокинувся після кількахвилинного сну й намагався прийти до тями на повній швидкості. Марта пискнула й пригнулась. Її руки тремтіли у спробах втамувати адреналін