У шостому класі розпочалося дике пекло. Федя Крупков, найвищий та насильніший хлопець у класі, в якого обличчя починало вкриватися рідким сірим пушком, щодня намагався кнопкою чи шпилькою проколоти живіт товстуна. Так він нібито перевіряв, чи не здується він із гидким звуком, немов кулька. Відбиватись від цих жорстоких атак ровесників Ян Тибольцев не міг, не вмів та не хотів. Батьки радили уникати сутичок, за крайнощів просто йти додому і відсиджуватись. Хлопець розумів, що це не найкраща порада, однак інших не було.
За кілька місяців заїдання цькувань Тибольцев набрав іще п’ять кілограмів, що вилились у великі обвислі груди. Однокласниці стиха підсміювались та пропонували йому дати поносити свої бюстгальтери, хлопці ж підтримували знущання, затискаючи хлопця в кут й імітуючи ґвалтування із пристрасними стогонами. Федя якось прослизнув до хлопчачої роздягальні та зазнімкував на старий плівковий фотоапарат, як Ян скидав із себе мокрий після фізкультури одяг. За кілька днів уся школа заходилася сміхом від видрукуваних фото оголеного шестикласника.
Ненависть наростала й ставала частиною його життя. Ян із ненавистю прокидався та з нею ж і засинав. Дивлячись у віддзеркалення, він плював та махав кулаками в своє огидне тіло. Ян Тибольцев ненавидів однокласників за насмішки та побиття, ненавидів вчителів, які ігнорували жорстокі витівки дітей, а іноді навіть і заохочували їх. Ненавидів батьків за те, що вберігали сина лише в своїй зручній комфортній домівці. Та перш за все Ян Тибольцев ненавидів себе за те, що так і не зміг за все життя дати відкоша своїм кривдникам.
За кілька років хлопець трохи схуд, але проблеми зі швидким набиранням ваги поверталися, а з ними і жорстокість однолітків. Ян часто розмірковував, якою насправді є причина їхнього гніву. Федя Крупков ідеалізував у собі поняття всюдисущого зла, однак це зло чомусь-таки і колись-таки мало зародитися. Ян розпитував батьків про природу зла, заздрощів, емоційних зривів людей, але ті зажурливо стенали плечима й радили не забивати голову дурницями. Тоді хлопець вирішив забарикадуватися за стінами книг. Домашня бібліотека, сповнена радянською художньою літературою з поодинокими вкрапленнями зарубіжної класики, детально описувала істинне буття людини. З кожною прочитаною книгою хлопець все більше дізнавався про людську природу, про види підступного зла та неординарості конфліктів, але в жодній з них так і не знайшов відповіді, як із цією природою боротися.
Дев’ятий клас для Яна Тибольцева став особливим, адже по закінченню він міг змінити школу на інший навчальний заклад. Під час останнього місяця навчання клас зігнали, мов стадо тупих овець, на випускну фотосесію для альбому. Ян загалом був не проти. І чим ближче було до випускних іспитів, тим легше ставало на душі. Навіть вимушена усмішка для фото вийшла майже щирою. За тиждень до останнього уроку Євгенія Петрівна – вчителька української мови та літератури, заодно і класний керівник 9-В – принесла двадцять шість примірників випускного альбому. Усі, крім Яна Тибольцева, кинулися до вчительського столу розглядати себе