– А ви часом не помітили, куди саме Віра пішла зі сцени? – запитав він, не звертаючи уваги на її репліку. – В який бік?
– Ліворуч. Тобто ліворуч, якщо дивитись із боку актора на сцені. З того боку сходи відразу ведуть до гримерки.
– Скільки часу потрібно для того, аби потрапити в гримерку зі сцени?
– Менш як хвилину.
– А скільки часу витратили ви, аби дістатися туди з партеру?
– Хвилин десять. Довелось пропускати людей. Але я не поспішала, гадала, Віра чекає на мене, переодягається, змиває грим.
Тарас Адамович знову щось занотував. Підвів голову, запитав:
– Ви домовлялись з Вірою, що вона повинна вас чекати?
– Так, ми збирались піти в «Семадені», Віру хтось запрошував, вона просила мене скласти компанію.
– Чи не могла вона піти в «Семадені» без вас і чекати вже там?
– Навряд чи, вона б дочекалась мене в театрі. Однак я відвідала того вечора цю кав’ярню. Хотіла перевірити, на всяк випадок. Запитала в офіціанта, чи не було тут Віри. Він сказав, що запам’ятав би, якби вона була.
– Звідки така впевненість?
Міра помовчала, потім сказала:
– Він пам’ятав Віру, бо… Вона часто з’являлась у «Семадені».
– А ви?
– Кілька разів.
Тарас Адамович почухав скроню і знову щось занотував.
– То ви поговорили з художником?
– З ким?
– З художником, що робив костюм?
Міра закліпала очима.
– О! Так, вибачте. Я перескочила відразу на «Семадені».
– Це я вас заплутав, – спокійно сказав Тарас Адамович.
– Так, я з ним поспілкувалася. Прізвище, здається, Корчинський. Він сказав, що зустрів Віру за кулісами й провів до гримерки. Вона дякувала йому за костюм, говорила, що він чудовий.
– Це справді так?
– Не впевнена. Я не надто розуміюсь на мистецтві. Костюм був… трохи волохатий. Не звичайна балетна пачка, трико з якимись стрічками. Але в танці… виглядало неймовірно.
Вона замислилась.
– Отже, він провів її до гримерки. Проте коли ви дістались туди, Віри вже не було.
– Так.
– І з того часу ви її більше не бачили?
– Так.
– Отже, художник та балерина, яку ви зустріли в гримерці, бачили вашу сестру останніми?
– Так. І ще – бородатий чоловік.
Тарас Адамович закрив записник.
– З ким ваша сестра повинна була зустрітися в «Семадені»?
– Я не знаю напевне.
– Вона ж мала вас хоч попередити.
Міра знітилась, потім сказала:
– Здається, це мали бути військові. Офіцери.
– Ви когось з них знаєте?
– Один із… шанувальників Віриного таланту – штабскапітан Сергій Назимов.
– Ви бачили його в «Семадені», коли розмовляли з офіціантом?
– Так. Я зайшла усього на хвилинку, швидко роззирнулась, вислухала офіціанта і хотіла йти. Назимов