Галушко з розумінням кивнув:
– Але свідчення в неї брали ви.
Хлопець почервонів.
– Більше вас нічого не здивувало?
– Перед виступом… вона сказала, що не могла знайти сестру перед її виступом, інша балерина бачила, як Віра Томашевич говорила з якимось бородатим чоловіком. Мирослава… Томашевич сказала, що не знає, хто це міг би бути.
– Так, це непокоїть. Але ж у балерин купа залицяльників.
Хлопчина почервонів ще більше. Тарас Адамович вів далі:
– Однак потім Віра Томашевич вийшла на сцену й танцювала, – він потер виголене підборіддя, відклавши теку, підвівся.
– Дякую вам за каву, пане Менчиць.
Хлопчина злякано звів на нього очі.
– Я… прошу, пане.
– Я подумаю над цією справою. А вам раджу…
Що він міг порадити юнаку, на якого звалили не найпростіше розслідування?
– Навчіться готувати каву, пане Менчиць. Нерідко саме павза на каву давала мені змогу очистити думки й прийняти правильне рішення.
Широка усмішка була йому відповіддю.
– Дякую, пане Галушко.
– До зустрічі, пане Менчиць.
Хлопчина супроводжував його до дверей. Титулярний радник Репойто-Дуб’яго попрощався раніше – поїхав на зустріч із губернатором. Тарас Адамович повільно рушив на рідну Олегівську, тягнучи слідом за собою тривожні думки.
Надто багато збігів. Недобрими були його передчуття. Міхал Досковський з’являвся у Києві зрідка. Тоді вони так і не змогли встановити причину його появи, хоч одна гіпотеза в Тараса Адамовича була. Самі підозри – доказів недостатньо.
Балерина… Минув тільки тиждень, не так багато часу. Однак титулярний радник Репойто-Дуб’яго колись давно, коли ще був керівником антропометричного кабінету, на загальній нараді слідчого відділу підтримав припущення Тараса Адамовича про сферу діяльності Міхала Досковського в Києві. Аферист з’являвся в місті, коли активно починали працювати продавці людей. Їх називали «збирачами гіацинтів», хоч слідчі так і не з’ясували, чи банда «збирачів» справді існувала, чи це була просто київська напівлегенда, яку переповідали повії. А тепер Досковський знову в Києві.
Тарас Адамович зупинився біля розлогого ясеня, крону якого вже почала розцяцьковувати осінь першими яскравими плямами. Подумалось: з цибулевим конфітюром вже, мабуть, не складеться, доведеться відкласти. І чомусь подивився в синє пронизливо-осіннє небо, що схилилось над Києвом.
III. Інтимний театр
Втрапити до будинку, що його звели три роки тому на розі Тимофіївської та Маловолодимирської, було нескладно. До нього не такий вже й довгий шлях, можна й прогулятись. Однак, уже знімаючи звичний для роботи в саду бриль, який ховав від сонця добре помітну лисину, Тарас Адамович вирішив, що піша прогулянка забере надто багато часу. Та й зі зборами він уже забарився, тож, пригладивши довгі вуса, поспішив у будинок.
На