РОЗДІЛ 2. СКОРБОТА
Скорботою називають почуття смутку і погіршення настрою, що виникає як реакція на втрату близької людини. Це вважається “нормальною” фазою у людей, які мали емоційний зв’язок із померлим.
Одна з найбільших дискусій серед спеціалістів у галузі психічного здоров’я, коли вони стикаються з реформою довідкового посібника з діагностики та лікування (D.S.M.¬V) [4], стосувалася вирішення проблеми скорботи.
Цей довідковий посібник періодично переглядається експертами, куди вони включають нові психопатології та виключають інші.
В останній, п’ятій версії було внесено декілька невеликих, але дуже суперечливих змін. Одним з найважливіших питань було наступне: чи слід розглядати скорботу як окремий стан чи як частину депресії?
Скорбота — це етап, який проходить людина після втрати близького. Раніше в деяких країнах скорботу виявляли зміною вбрання або такими діями, як неспання.
Скорбота має не лише важливий особистий аспект, а й соціальний, коли людина отримує підтримку та співчуття родини і друзів.
Коли людина переживає скорботу, вона відчуває пригніченість та сум, втрачає бажання щось робити, втрачає навіть відчуття того, що вона робить... щось логічне і нормальне в суспільстві.
Проблема полягає в тому, що усі ці відчуття є також симптомами депресії або, як її називають у психопатології, великого депресивного розладу.
Деякі експерти зазначають, що якщо вони мають однакові симптоми, це тому, що це та сама проблема зі здоров’ям. Інші навпаки розділяють ці два стани, оскільки існує “причина, яка це виправдовує”.
Ще одна тема дискусії з приводу скорботи полягає у тому, як довго вона має тривати. В деяких культурах встановлено, що траур має тривати один рік, в інших суспільствах — це лише сім днів. Але одна справа — скорбота, а інша — траур.
Перша стосується емоційного настрою у сім’ї, а друга — це соціальний прояв, який може бути різним в залежності від країни та може тривати роками. Траур сам по собі не несе ніякого ризику для здоров’я людини, тому його подовження не є проблемою за умови, якщо це дотримання звичаїв суспільства.
До довідкового посібника D.S.M.¬V було встановлено: якщо тривалість скорботи перевищує два місяці, її слід розглядати як клінічну депресію. Наразі цей мінімальний період у два місяці не дотримується, тому його можна діагностувати та лікувати з моменту появи симптомів великої депресії.
Ця зміна полягає в тому, щоб якнайшвидше реагувати на проблему психічного здоров’я, таку важливу і поширену, як депресія, без необхідності чекати два встановлені місяці, як було раніше.
Тому скорбота вважалася “простою перехідною фазою”, яку проходять всі, коли втрачають близьку людину. Але ми все одно повинні “стежити за собою”, щоб упевнитись, що симптоми не стали настільки значними, що можуть приховувати справжній великий депресивний розлад.
Необхідно мати на увазі,