Але оскільки імператор колись її любив і розстався з нею без образ, спокійно, майже по-дружньому, Акта продовжувала користуватися повагою. Відпустивши її на волю, Нерон дав їй покої в палаці з окремим кубікулом і декількома служницями. Давніше Паллант і Нарцисс, вільновідпущеники Клавдія, не тільки сідали з Клавдієм за трапезу, але як могутні його міністри мали почесні місця, й Акту теж іноді запрошували до імператорського столу. Робили це, можливо, ще й тому, що її краса становила істинну окрасу бенкету. Зрештою, у виборі співтрапезників імператор давно вже перестав рахуватися з будь-якими правилами пристойності. За його столом сиділа строката суміш людей усіх станів і занять. Були серед них і сенатори, та здебільшого такі, котрі заразом могли бути блазнями. Були старі й молоді патриції, жадібні до забав, розкоші та насолод. Бували там жінки, що мали гучні імена, хоча не соромилися надівати ввечері біляві перуки та вирушати на пошуки пригод у темних завулках міста. Бували й високі сановники, і жерці, котрі за повними чашами залюбки насміхалися над своїми богами, а поряд із ними юрмився всякий набрід – співаки, міми, музиканти, танцівники й танцівниці, поети, котрі, декламуючи вірші, думали про сестерції, що, можливо, їм перепадуть за вихваляння віршів імператора, голодні філософи, які проводжали жадібними поглядами страви, що подавалися на стіл, нарешті, прославлені візники, фокусники, чудотворці, красномовці, дотепники та всілякі, модою чи дурістю людською піднесені знаменитості-одноденки, пройдисвіти, серед яких було чимало рабів, які ховали під довгим волоссям продірявлені вуха.
Більш знамениті просто сідали до столу, інші розважали бенкетуючих, очікуючи миті, коли слуги дозволять їм накинутися на рештки їжі та напоїв. Таких гостей приводили Тигеллін, Ватиній і Вітеллій, і частенько їм доводилося подбати і про належний як на імператорські палати одяг для всього цього наброду – зрештою, імператору таке товариство подобалося, в ньому він почувався цілком невимушено. Придворна розкіш усе золотила, всьому надавала блиску. Великі й нікчемні, нащадки вельможних родів і голота з римських бруківок, натхненні артисти й жалюгідні нездари – всі прагнули до палацу, аби насолодитися видовищем сліпучої розкоші, що перевершувала людське уявлення, та наблизитися до подателя всіляких милостей, багатств і благ, примха котрого могла, звичайно, принизити будь-кого, але так само й безмірно піднести.
Того дня Лігія теж мала бути присутньою на такому бенкеті. Страх, нерішучість і зрозуміла за такої різкої переміни приголомшеність протистояли в її душі бажанню вчинити опір насильству. Вона боялась імператора, боялася людей, боялася палацу, гамір якого доводив її до нудоти, боялася бенкетів,