– Погані пси! Свинопаси… Я з вами ще зустрінусь! Я вам ще покажу, як знущатися з родичів господаря Томша!
Сиплючи прокльонами на адресу запорожців, Кондулеску швидко перетнув одкриту місцину перед відчиненими воротами. Заглибився в ліс у напрямку, протилежному тому, куди поїхали козаки. Огрядний волох поспішав і навіть час од часу переходив на біг. Однак дуже скоро він покинув це незвичне для себе заняття. Десь попереду почулось іржання коня…
Микита гнав загін без перепочинку аж до обіду. Час од часу тривожно поглядав назад – чи не з'явилися, бува, татари. Але у скелястих, укритих густим підліском улоговинах було видно хіба на сто-двісті кроків, тож тривога не покидала. Нарешті вдалині стала помітною широка срібляста стрічка Прута. Швидка гірська річка текла тут у широкому руслі з плескатого, обтесаного водою пісковика. Подекуди сильно розливаючись, у багатьох місцях вона звужувалася. Оскільки там було мілко, козаки мали цілком реальний шанс переправитись, не витрачаючи багато часу.
Густі зарості верболозу, кленів та тополь біля річки стали ще густішими. Скелясті береги ховалися під кількома ярусами пишної рослинності. Скоро стало неможливим просуватися – вози безнадійно застрягали у непрохідному підліску. Тріск гілок, посилений луною кількох скель, було чути на багато верст. Вирішили просуватись уздовж берега.
Нарешті хащі почали рідшати й розступилися, запрошуючи подорожніх до широкого русла під укритою пагонами дикого винограду скелею. Торохкотячи важкими возами, валка виїхала на висипаний кам'яними брилами берег. Микита дав команду на короткий перепочинок, а сам заходився перевіряти глибину річки. Гайдук, радіючи воді, голосно форкав і здіймав хмари сріблястих бризок.
– Можна переправлятися, – сказав, коли повернувся, до Горбоноса. – Трохи глибше, ніж здається, але вози пройдуть. І течія несильна. Починаємо!
Важкі фури, занурюючись мало не до верху кованих залізом коліс, потягнулися довгою стрічкою до протилежного берега. Ішли навскіс, намагалися зменшити силу течії. Повільно, але без зупинок долали сажень за сажнем. Ось уже й перший віз, стікаючи цівками води, викотився на низький, порослий зеленим килимом трави, берег. За ним другий, третій. Почали переправлятися комонні. Затягнуті шкіряними пасками широкі кінські груди, мов міцні носи моноксилів[13], розрізали струмені прозорої води. Через чверть години більша частина чати була на протилежному березі. Микита, що його весь час не залишало гостре відчуття небезпеки, почав заспокоюватися. Дочекавшись, поки остання фура виїде на берег, спрямував Гайдука слідом. Більша частина козаків була вже за Прутом, тож його місце як наказного отамана разом із ними. Просто з коня черпнув шапкою мутнуватої після переправи возів води, вилив собі на голову. У цю мить вуха різонув посилений луною крик:
– Татари!!!
Тьохнуло серце, а в голові забилася зрадлива думка: «Не встигли! Не довів людей! Тут усі й поляжемо…» Струснув головою,