– Коли вони далеко від сім'ї, – мовила Фанні, спалахнувши при згадці про Уїльяма, – вони пишуть і довгі листи.
– Брат міс Прайс у морі, – сказав Едмунд, – і він так сумлінно пише до неї, що ваше судження про нас, безумовно, здається їй надто суворим.
– У морі? Справді? Звичайно, у військовому флоті?
Фанні сподівалася, що на це питання відповість Едмунд; але він незворушно мовчав, і їй довелося самій розповісти про брата. Вона пожвавилася, описуючи його службу й далекі краї, де він встиг побувати; та не могла згадати без сліз, скільки років минуло від їхньої останньої зустрічі. Міс Кроуфорд люб'язно побажала йому якнайшвидше зробити кар'єру.
– Ви нічого не знаєте про його капітана? – спитав Едмунд. – Капітан Маршалл? У вас, мабуть, широке коло знайомств серед військових моряків?
– Серед адміралів – так, звичайно, – це було сказано трохи зверхнім тоном. – Але з офіцерів нижчого рангу я знаю дуже небагатьох. Капітани, можливо, чудові люди, але вони не належать до нашого класу. Я можу дещо розповісти вам про адміралів – і про них самих, і про їхні флагманські кораблі, і хто яку платню отримує, і про їхні дріб'язкові сутички та заздрість. Власне кажучи, кожен із них вважає, що його випередили по службі, і кожен на щось та ображається. Звичайно, в домі мого дядечка я звела з ними близьке знайомство – і досить на них надивилася, і на вискочнів – контр-адміралів, і на тих, що пасуть задніх – тобто на віце-адміралів; тільки, прошу, не думайте, що я з них глузую.
Едмунд знову спохмурнів і коротко зауважив:
– Це благородна професія.
– Так, професія непогана, але за двох умов: якщо вона дає гроші і якщо людина вміє їх не розтринькувати. Та загалом вона не належить до моїх улюблених професій. Мені ніколи не здавалася вона чимось привабливою.
Усі інші поміж тим вели далі розмову про перебудову маєтку, і місіс Грант не могла не звернутися до брата, хоч це й відвернуло його увагу від міс Джулії Бертрам.
– Любий Генрі, а ти що скажеш? Адже ти сам робив усілякі перебудови, і, як я чула, Еврінгем може перевершити будь-який із маєтків Англії. Його природна краса просто дивовижна. Еврінгем і раніше здавався мені напрочуд гарним місцем; ці пологі схили і розкішні ліси! Я б усе віддала, аби його побачити ще раз!
– Мені дуже приємно чути, що ти такої гарної думки про нього, – відповів Генрі, – але, здається мені, ти була б певною мірою розчарована: він не такий, яким ти його собі уявляєш. Там ніде розвернутися, – ти просто здивувалася б, як там мало землі, – а щодо перебудов, я майже нічого не зробив – так, лише якісь дрібниці; я хотів би зробити набагато більше.
– Вам подобається цим займатися? – спитала Джулія.
– Так, дуже; але Еврінгем має такі природні переваги, за яких з першого погляду стає зрозуміло, наскільки незначними мають бути покращення; і завдяки моїм відповідним рішенням він набув свого теперішнього