Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників. Сборник. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сборник
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Сказки
Год издания: 2005
isbn: 966-03-2797-8
Скачать книгу
з ліжком плаває посеред озера, а я з його жінкою хочу жити аж за Синім морем у ще кращому палаці.

      Лише сказав це Чорнокнижник, як палацу не стало. Міністра разом із ліжком винесло на середину озера, що тут же зробилося, а царя Чорнокнижника разом із міністровою жоною понесло попід хмари аж за третє Синє море, де вже був незвичайної краси палац.

      Їде вранці цар дітей своїх провідати, а там уже ні палацу, ні слуг – лише озеро, а посередині на ліжку сонний зять плаває.

      Наказав цар своїм слугам притягнути міністра до берега.

      Розбудили його. Питає цар, що сталося, а міністр і слова сказати не може. Стоїть, як камінь.

      Почали тіло царівни шукати, але ніде не знайшли. Розсердився цар і каже:

      – Говори, якою смертю хочеш загинути? Чи кіньми розірвати тебе, чи повісити?

      Подумав міністр і каже:

      – Та вам однаково, пресвітлий царю, чи я буду жити, чи я буду гнити. Відпустіть мене ліпше у світ широкий, піду я шукати свою жінку, а вашу дочку.

      – Добре, – відповів цар. – Аби я не чув, що ти в моїй державі! А як почую, то мої слуги розведуть із терня ватру і спалять тебе живцем.

      Попрощався міністр – хоч уже й не міністр – і пішов у світ широкий. Довго ходив, аж поки в незнайомому царстві не знайшов високої гори. Дивиться він наверх, а там три чорти б’ються, аж шерсть із них летить.

      Вилазить він туди і питає:

      – Що ви тут не поділили?

      Перестали чорти битися і дивляться на нього, бо дивно їм, як він сюди потрапив і не боїться їх.

      Нарешті один з них каже:

      – Як наш батько помирав, то залишив нам у спадщину три речі: шапку-невидимку, черевики-скороходи і люту шаблю, з якою можна все звоювати, що бачить около. Не встиг лише сказати, що кому належить.

      – Не бийтеся, – каже міністр. – Я вас розсуджу.

      – Ми вже три роки б’ємося і ніяк не можемо розсудитися, а як ти нас розсудиш?

      – Бачите на он тій горі гранітну брилу?

      – Бачимо, – відповідають чорти.

      – Хто з вас першим добіжить туди, вириє з землі той камінь, скотить униз, а потім знову винесе на гору і положить на місце, той візьме із цих речей те, що захоче.

      Чорти зірвалися із місця і втрьох почали виривати із землі брилу, за якийсь час скотили її і вже б’ються, кому нести. Нарешті кривий чорт вхопив брилу на плече і поніс.

      А наш міністр шапку на голову, шаблю до боку, черевики на ноги – і в дорогу.

      Летить він попід хмари на схід і дивиться, де сісти. Аж бачить – чорти за ним женуться. Шаблею махнув направо і наліво – і голови їх повідлітали.

      Був над якоюсь пустелею, коли нарешті побачив світло. Спустився коло хатинки на курячій лапці з одним вікном. Заглянув досередини. Побачив тисячолітню бабусю. Постукав і зайшов.

      – Хто ти є? – питає стара баба.

      – Я – прісна душа, – відповідає.

      – Відколи світ світом, тут ще живої душі не було. А як ти сюди потрапив?

      – Я вже сім років розшукую свою дружину і не можу знайти. Прийміть мене переночувати, а вранці я піду собі далі.

      – У