– За віщо ж його задушили? Що там подейкують?
Цього не міг зрозуміти Ілько. Не за партію ж анархістів? Він уже починав розуміти, що то були дурощі. А що почав приятелювати з вартовиком, та ще з Гекалом, – це вже підозріло.
– Кажуть, що він, мабуть, агентом у варті служив! – Ілько, видно було, перелякався і винувато кліпав очима.
Гордій Байда довго дивився мовчки на Ілька, потім з полегшенням зітхнув і кинув на лаву шапку, яку вже зібрався був надіти:
– Так он хто був твій Митько! Ну, такого падлюку не шкода. Зовсім не шкода. Шпик, значить. Туди йому й дорога! Так це, може, й Гарасько такий?
Збентежений Ілько витріщив очі:
– Щоб Митько Куций…
– Тому ми й не могли нікого вловити під вікном. Ти тільки до нього, а він прикинеться Митьком Куцим – і до тебе, як святий. Шкода, що не знав, я б йому живому язика вирвав! – Тепер Гордій Байда дихав на повні груди, він ніби вдруге народився на світ і згадав про денні турботи. Куций більше вже його не цікавив, треба було думати про те, з чого починати підготовку до проводів німців. Заворушення серед робітників зараз було дуже велике. Тепер з охочих пристати до нього можна легко хоч і сотню скласти, аби тільки остаточно довідатися про час виступу німецької команди. Допоміг йому в цьому німецький телефоніст.
Остаточно переконавшись, що ніяких слідів убивць Куцого варта не знайшла і дозволила вже батькам забрати труп додому, Гордій Байда вийшов і собі з хати. Під ногами ніжно хрускав перший сніг. За ніч він старанно окутав забруднену землю в білі простирала. Обрії розсунулись, шахтні будшлі стояли в білих очіпках. Хто де не йшов, тепер було видно здалеку. Із Платонівки черідкою тяглись шахтарі, а здавалось, ніби на Калинівку наступає цеп. Можливо, тому так поспішно німецький телефоніст знімав зі стовпів телефонний дріт. Оглянувшись назад, він побачив зацікавленого його роботою Гордія Байду і запобігливо викрикнув:
– Revolution!
– Виїздите?
Гордій Байда знав із німецької мови тільки слово «щорік» і вирішив з ним добитися потрібних йому відомостей.
– Виїстіте! – повторив солдат, як папуга.
– Куди виїздите?
– Куди виїстіте? Nach Haus. То тома!
– Додому. Зараз, чи що?
– Ніхт зараза. Морген, морген!
Останніх слів Гордій Байда не зрозумів і знову спитав:
– Так коли назад, значить, цюрік? Сьогодні, завтра, темно, цюрік, – і для пояснення заплющив очі і, мов сліпий, витяг уперед руки.
Солдат довго морщив лоба, нарешті прояснів:
– Ніхт темно, ніхт, морген, – і махнув рукою в бік станції.
– Ну, їдьте до біса. А приїдете в свою Німеччину…
– Дойчланд!
– Я ж і кажу – Німеччину, так і Вільгельма вашого, як ми Миколу, до стінки – і пах, пах!
Німецький солдат від слів «Німеччина» і «Вільгельм» розплився в посмішці, але, зрозумівши Байдину пораду, злякано закипав сорочачими очима:
– Wilhelm ist Keiser.
– А