– Я це зауважив. – Ґлокта шумно сьорбнув із ложки. – Але вибачте, якщо я поки що не стану скидати вас із рахунку. Щоб переконати мене в невинуватості якоїсь людини, потрібне щось більше за добрий суп і приємну розмову.
«Хоча це, хай йому грець, більше за те, що запропонували мені інші».
Магістр Ейдер усміхнулася, підіймаючи келих.
– Тоді як я можу вас переконати?
– Чесно? Мені потрібні гроші.
– Ах, гроші. Все завжди зводиться до цього. Витягувати гроші з моєї гільдії – це все одно, що намагатися відкопати воду в пустелі: це – виснажлива, брудна й майже завжди марна робота.
«Чимось схоже на розпитування інквізитора Гаркера».
– Про яку суму ви думали?
– Можна було б розпочати, скажімо, зі ста тисяч марок.
Ейдер насправді не захлинулася вином. «Радше трохи ним забулькотіла». Вона обережно поставила свій келих, тихенько прокашлялася, м’яко витерла рота куточком серветки, а тоді поглянула на Ґлокту, піднявши брови.
– Ви чудово знаєте, що не отримаєте такої суми.
– Наразі я погоджуся на будь-яку суму, яку ви можете мені надати.
– Подивимося. Ваші амбіції обмежуються лише сотнею тисяч марок, чи я можу зробити для вас щось іще?
– Правду кажучи, можете. Мені потрібно, щоб торгівці покинули Храм.
Ейдер злегка потерла собі скроні, так, ніби Ґлоктині вимоги доводили її до головного болю.
– Він хоче вигнати торгівців, – пробурмотіла вона.
– Це було необхідно, щоби здобути підтримку Кадії. Якщо він буде проти нас, нам годі сподіватися, що ми надовго втримаємо місто.
– Я роками казала цим зарозумілим дурням те саме, та все ж приниження тубільців стало доволі популярною розвагою. Чудово, коли ви хочете, щоб вони пішли?
– Завтра. Не пізніше, ніж завтра.
– І вас називають свавільним? – Вона захитала головою. – Чудово. До завтрашнього вечора я цілком можу стати найменш популярним магістром на пам’яті нині живих, якщо взагалі збережу доти свою посаду, але я постараюся вмовити на це Гільдію.
Ґлокта всміхнувся.
– Я не сумніваюся, що ви б могли вмовити кого завгодно на що завгодно.
– Очільнику, з вами важко вести перемовини. Не сумніваюся: якщо вам коли-небудь обридне ставити запитання, на вас чекатиме блискуче майбутнє в ролі торгівця.
– Торгівця? Ой, я не аж такий безжальний. – Ґлокта поклав ложку в порожню миску та облизав ясна. – Не хочу вас зневажити, але як жінка може очолити наймогутнішу гільдію Союзу?
Ейдер помовчала, неначе вагаючись, відповідати їй чи ні. «Або зважуючи, як багато їй сказати у відповіді». Вона опустила погляд на свій келих і неспішно покрутила його ніжку.
– Переді мною магістром був мій чоловік. Коли ми побралися, мені було двадцять два роки, а йому – майже шістдесят. Мій батько заборгував йому велику суму й запропонував мою руку замість сплати боргу.
«Ах, отже, усі ми страждаємо по-своєму». Вона скривила вуста