Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой

Драґни у лютому 1950-го – вкрали більше одинадцяти кілограмів героїну і, ймовірно, сто п’ятдесят штук баксів вкрадено. До Джека дійшли чутки: колишній коп на ім’я Базз Мікс викрав товар і чкурнув; його застрелили неподалік Сан-Бернардіно за завданням Мікі лос-анджелеські копи та «бики» Коена. Той чувак «кинув» Коена на гору наркоти, купу грошей і до того ж виграв його подружку. Але крадене так і не знайшли. Версія Дадлі була такою: товар і гроші Базз десь зарив, а сам загинув від руки «невідомої особи або осіб». Джек посміхнувся: якщо це були особи із жетонами, то Дадлі їх нізащо не засвітить, навіть у внутрішньому рапорті.

      І нарешті, висновок: відколи Мікі К. за ґратами, банди в сум’ятті, однак поліції слід бути напоготові, бо ж знайдеться чимало охочих перехопити контроль над цим ласим шматочком. Особливо – над проституцією – із дозволу шерифа. Джек підписав останню сторінку: «З повагою, лейтенант Д. Л. Сміт».

      Пролунав телефон.

      – Відділ наркотиків, Вінсеннс.

      – Це я. Їсти хочеш?

      Але Гадженсові було зараз не так вже й легко роздратувати Джека.

      – Ти спізнився, Сіде. Гулянка вже в розпалі.

      – У мене тут дещо краще за випивку. Кеш!

      – Розповідай.

      – Ну, таке: Теммі Рейнолдс – та, що знімалася у «Врожаї надії,» – завтра її починають показувати по всіх кінотеатрах міста. Один знайомий хлопчина тільки-но загнав їй порцію трави, потягне на статтю. Кайфує вона за адресою Голлівуд-Гіллс, Маравілья, № 2245. Ти її пов’яжеш, а я про це напишу. А з нагоди Різдва поділюся інформацією з Морті Бендішем із «Міррор», так що твоє ім’я потрапить і в щоденні газети. Плюс п’ятдесят готівкою і рома на додачу. Ну хіба ж я не Санта?

      – Будете робити фотки?

      – На всю шпальту! Одягни синій піджак, він пасує тобі до кольору очей.

      – Сотня, Сіде. До того ж – двійко патрульних, по двадцятці кожному, і десятка командиру бригади з відділку «Голлівуд». І все це влаштовуєш ти.

      – Джеку! Різдво ж!

      – Ні, це затримання у зв’язку із незаконним обігом марихуани.

      – Лайно! Дай мені півгодинки?

      – Двадцять п’ять хвилин.

      – Але ж ти здирник, Джеку!

      Джек повісив слухавку і перекреслив хрестиком день календаря. Ще один день без випивки і без наркоти – чотири роки і два місяці поспіль.

      Усе було готово, як до виступу на сцені, – Маравілью перегородили, біля «паккарда» Сіда Гадженса крутилося двоє патрульних, їхній чорно-білий автомобіль був припаркований посеред тротуару. Вулиця була темна й тиха; Сід уже встановив прожектор. Звідси відкривався чудовий вид на Бульвар – просто на китайський театр «Ґраумана» – кращих декорацій для знимку годі й придумати. Джек припаркувався, вийшов.

      Сід, привітавшись, сунув йому в долоню гроші.

      – Сидить у темряві, кайфує під різдвяною ялинкою. Двері на вигляд хлипкі.

      Джек витягнув револьвер.

      – Скажи своїм хлопцям, нехай вантажать випивку до мене