– Чув дзвін, та не зна, де він, – похитав головою Джонні. – Того козла він знайшов, це правда, а ось товар – як крізь землю провалився, чувак десь скинув і наркоту, сто п’ятдесят штук баксів. Такі ось справи, офіцере Вайт, мені потрібні гроші. Словом, якщо у вас ще досі платять за корисну інформацію, то мені є що вам запропонувати.
– Говори вже прямо, Джонні. Що ти викручуєшся, як вуж.
Джонні силувано захихотів.
– За двадцятку здам кишенькового злодія. За тридцятку – чувака, що скоїв напад на крамницю і до того ж полюбляє відгамселити свою жінку. Тільки не затягуй, я п’ять хвилин тому бачив цього хлопця за роботою в «Орбасі».
Бад простягнув йому двадцять доларів, а потім іще десятку. Стомпанато схопив банкноти.
– Ральфі Кіннард. Гладкий білявчик, близько сорока років. Замшевий піджак, сірі фланелеві штани. Кажуть, б’є дружину до напівсмерті і змушує працювати на панелі, щоби він міг віддавати свої карткові борги.
Бад записав почуте.
– Зі святом, Венделле! – посміхнувся Стомпанато.
Бад схопив його за краватку й різко смикнув вперед; Стомп приклався головою до приладової панелі.
– З Новим роком, макароннику.
В «Орбасі» людей було під зав’язку – і біля прилавків, і біля стелажів із тканиною. Розпихаючи покупців ліктями, Бад помчав на третій поверх, до відділу ювелірних виробів та дорогого алкоголю – улюбленого місця магазинних крадіїв.
Ряди годинників на прилавках, черги по тридцять осіб біля касових апаратів. Бад заледве прорвався крізь галасливий натовп домогосподарок із діточками, нишпорячи очима в пошуках блондинів. І раптом побачив у дверях чоловічого туалету біляву потилицю та замшеву спину.
Бад розвернувся й попрямував у його бік. Біля пісуарів – двоє старих пердунів; з-під дверей кабінки видно спущені штани із сірої фланелі. Бад зігнувся, зазирнув у шпарину – бінго, мужик перебирає і розпихає по кишенях коштовності. Двоє старих застебнулися й вийшли. Бад забарабанив у дверцята:
– Хо-хо-хо, відкривай, до тебе прийшов святий Миколай.
Двері відчинилися; у щілину в нього зацідів кулак. Удар вийшов влучним, Бад відлетів на раковину. Кіннард жбурнув йому в обличчя жменьку запонок і кинувся бігти. Бад рвонув за ним.
Бігти йому заважають покупці; Кіннард, спритно петляючи межи людьми, вискакує через чорний хід. Бад злетів униз пожежною драбиною. На стоянці чисто: ані Кіннарда, ані машин, які би поспішно залишали парковку. Бад побіг до патрульного автомобіля, увімкнув рацію:
– 4А31 викликає диспетчера.
Тріск на радіохвилях, потім – відповідь:
– Слухаю вас, 4А31.
– Остання відома адреса. Білий чоловік, ім’я – Ральф, прізвище Кіннард. Імовірно, пишеться із двома «н».
Диспетчер підтверджує запит і відмикається. Очікуючи на відповідь, Бад завдає уявному противникові серію коротких ударів: бам-бам-бам-бам-бам… Знову оживає радіо:
– 4А31, маємо відповідь на ваш запит.
– 4А31, слухаю.
– Відповідь