– Гей, Лавді, – сказав молодик, – тримайся, крихітко.
– Ви Клавдія Яско? – спитав Говард.
Вона кивнула, і далі не розплющуючи очей.
– Ми детективи з Департаменту шерифа й хотіли б поговорити з вами, Клавдіє. Нам потрібна ваша допомога.
Жінка насилу розтулила повіки, розплющивши очі лиш наполовину, як кішка.
– Я? Допомогти вам? Як?
– По-перше, які ви препарати вживаєте? – спитав Говард.
– Галдол і когентин. Призначені моїм лікарем. Я не купую жодних препаратів з вулиці.
– Радий це чути, – сказав Дон Чемп. – Від чого ви вживаєте ці ліки?
Клавдія, яка була зосереджена на Говарді, різко обернулася до Дона і, втративши рівновагу, прихилилася до нього.
– Упс! Вибачте… Я ще по-справжньому не прокинулася. Що ви спитали?
– Я спитав, від чого ви вживаєте ліки.
– Я маю проблеми з мисленням, іноді, – сказала вона. – Галдол – дуже сильні психотропні ліки. Знаєте, що це таке?
Дон Чемп відповів, що знає.
– Так ось, мій психіатр лікує мене від шизофренії, загального латентного типу. Знаєте, що це означає?
– Розкажіть нам, – попросив Говард.
– Це коли я то при тямі, то ні, хоча більшість часу маю зв’язок із реальністю. Споріднено з іншим типом шизофренії, але не він… У вас збентежений вигляд.
– Усе гаразд, Клавдіє – чи краще Лавді?
Вона всміхнулася й кивнула на Новатні.
– Так мене Боб кличе.
– Ну гаразд, Клавдіє. Ми хотіли б поговорити з вами та з Боббі окремо. Ви не проти? Мій брат Дон розмовлятиме з Боббі на кухні, а ми з вами можемо поговорити у вітальні.
Жінка стенула плечима й повела його за собою, похітливо рухаючи своїм високим струнким тілом. Навіть у запамороченому стані вона випромінювала сексуальність.
– Клавдіє, ви днями снідали у «Вестерн Пенкейк Гаузі» у північному Колумбусі?
– Ви про той, що в Патіо-центрі на Морз-роуд?
– Так.
Вона замислилася на мить, а тоді збентежилася:
– Яке питання?
– Ви там були?
– Так, на сніданку.
– І розмовляли з двома офіцерами колумбуської поліції?
– Я… я не пам’ятаю.
Вона широко й напружено позіхнула.
– Офіцери Брінкмен і Сміт стверджують, що ви підійшли до них і сказали, буцімто знаєте подробиці вбивства Мікі Маккена.
Вона раптом остаточно прокинулася й зі страхом зиркнула в бік кухні.
– Не можу говорити про це тут.
– Чому?
– Боббі мене вб’є. Мені кінець.
– Ви згодні були б поговорити з нами в штаб-квартирі?
– То скажіть Боббі, що забираєте мене на допит за якимось іншим обвинуваченням – підробні чеки чи ще щось. Але заберіть мене звідси.
– Гаразд, – відповів Чемп. – Я про це подбаю.
Оскільки телефону в будинку