Ілля працював провідником лише кілька місяців, але навіть за такий короткий час уже оцінив усю важкість цієї роботи. За ці вісім з гаком тижнів йому довелося розшукувати по вагону пасажира-зайця, надавати допомогу жінці під час епілептичного припадку (яка потім на нього за це ще й накричала), рятувати пасажирів від потопу, коли зламався кран у туалеті та ще й декілька разів обваритися чаєм.
Ілля усміхнувся молодій сімейній парі, яка, очевидно, прямувала на відпочинок, і з великим полегшенням поставив чай на столик, радіючи, що гаряча рідина залишилася там, де вона повинна бути. Провідник знав, що пасажири нещодавно сіли в потяг. Тож Ілля мав ще пройтися по вагону, запитуючи, чи потрібно щось цим, здебільшого невдячним людям.
Зазирнувши до чергового купе, провідник побачив, що кімнатка майже вільна, зайняте лиш одне місце. Закинувши ноги в кросівках прямо на простирадло, в купе сиділа красива руденька дівчина в темній майці та чорних легінсах, які обтягували її стрункі ніжки. Дівчина схилилася над своїм смартфоном, вочевидь гортаючи новини в соціальній мережі.
– Привіт! – вирвалося в Іллі. Він сам знітився від того, що бовкнув. «Ну, яке «привіт», ти ж на роботі!»
– Добрий вечір! – виправився він.
– Привіт! – дівчина грайливо поглянула в очі Іллі.
– Я… того… чаю не бажаєте?
– Чаю? Ні, – дівчина відклала телефон убік, – а от від кави я б не відмовилася.
– Кава? Мг… А яка?
– Чорна і без цукру, будь ласка.
– Добре.
Ілля вийшов з купе, гепнувшись головою об перегородку. Він миттєво забув обійти решту пасажирів і попрямував робити каву прекрасній рудоволосій дівчині.
Коли він заливав окропом чорні розчинні крупинки кави, до його купе зазирнув чолов’яга з величезним пивним животом і лисіючою головою.
– Гей! – голос чолов’яга мав відповідний до фігури, надміру гучний і неприємний, – скільки можна чекати? Я тобі каву замовив уже пів години тому.
«А я тобі не офіціант!» – хотілося відрубати.
– Пам’ятаю, вибачте за затримку, скоро принесу!
Чолов’яга попрямував до свого місця, щось іще бурмочучи собі під носа. Проте щойно він зайшов до свого купе, Ілля знову забув про нього, його каву… Знову намагаючись не розхлюпати рідину зі склянки, юнак попрямував у купе до рудоволосої дівчини.
Поправивши комірець, він смикнув ручку. Дівчина сиділа на тому ж місці, вичитуючи новини з екрану смартфона.
– Будь ласка, ваша кава, – юнак поставив гарячу рідину на стіл.
– Дякую, – дівчина потяглася за сумочкою, – скільки я винна?
– О, це за рахунок закладу!
– Якого ще закладу? – засміялася рудоволоса.
– Ну… потяга за напрямком «Київ-Пасажирський – Ковель». (Її сміх просто зачаровує!)
– Зрозуміло.
– Я… – Ілля зам’явся, чи варто фліртувати