Що ж стосується мовно-культурної політики, то Масарик, за його власними словами, «рекомендував русинам запровадження малоруської мови до шкіл та установ», хоча й «не бачив причин, щоб прибічники русофільської орієнтації були обмежені культурно». Відтак хоча «президент-визволитель» (офіційний титул Масарика) і не сприяв прямо національній самоідентифікації закарпатських русинів як частини української нації, він принаймні не чинив цьому перешкод.
І можна вважати, що пам’ятник, перший камінь якого було закладено 10 липня 1927 року в Ужгороді, Томаш-Ґарріґ Масарик заслужив.
Замість епілогу
14 листопада 1918 року Народні збори в Празі, які складалися з представників 14 чеських і словацьких партій, а також численних незалежних депутатів одноголосно обрали Томаша-Ґарріґа Масарика президентом Чехословацької республіки. І одностайність ця була не проявом авторитаризму та однодумності, а визнанням того величезного авторитету, який «некоронований король Чехії» мав серед свого народу.
Реально Масарик стояв на чолі держави до 1 квітня 1934 року, коли його розбив важкий інсульт, від якого він так і не оговтався. У грудні 1935 року 85-річний Масарик передав президентську «булаву» своєму найулюбленішому учню і послідовнику Едуарду Бенешу, а 14 вересня 1937 року помер. Створеній ним державі залишалося жити трохи більше року. Але закладений Масариком фундамент виявився настільки потужним, що й нині, після багатьох десятиріч володарювання нацистів і комуністів, Чехія як одна з найуспішніших постсоціалістичних країн повернулася до європейського дому. Вона спершу вступила до НАТО, а навесні 2004-го стала повноправним членом Євросоюзу.
Юзеф Пілсудський: Начальник, який створив собі державу
Jedzie, jedzie na kasztance,
Strzelca siwy strój.
Hej, hej, Komendancie,
Drogi wodzu mój!
Їде, їде на гнідкові,
Вдяг стрілецький стрій.
Гей, гей, Коменданте,
Любий вождю мій!
Сибірський засланець, засуджений за підготовку замаху на імператора Алєксандра ІІІ, і командир бригади в армії імператора Франца-Йосифа І; поміщицький син, нащадок давнього шляхетського роду і головний редактор підпільної соціалістичної газети; організатор пограбувань банків та поштових потягів і почесний гість князів Радзивілів у їхньому старовинному замку в Несвіжі; в’язень німецької тюрми і Перший маршал республіки; людина, яка кидала своїм супротивникам брутальні, казарменні звинувачення і автор романтичних віршів, справжніх перлин поезії; діяч, який ніколи не визнавав аксіоми «Політика – це мистецтво можливого», припускався божевільних помилок в оцінці ситуації, зазнавав нищівних поразок, але водночас після кожної з них зміцнював свій авторитет і здобував нових послідовників; людина, яка за життя і нині, коли минуло вісім десятків років після його смерті,